Хто хоче бути мером?

Версія для друку     Додати коментар

17.05.2011  10:58 __ Остап Смук

Київ - столиця найбільшої в Європі держави. Київ велике місто, навіть за світовими мірками. Більшість мешканців столиці - відносно заможні люди, а на фоні решти України й поготів.

Кияни з претензією. Кияни бажають шоу.

На жаль, у столиці є значний сегмент електорату, кого не стільки цікавить вирішення соціальних проблем, будівництво інфраструктури, стратегія розвитку міста чи політична приналежність політика, скільки його здатність показувати шоу. Це люди, котрі розглядають політику як дещо солідніше продовження шоу-бізнесу.

Черновецький давав людям шоу. Краще за нього цього не робив ніхто.

Навіть Кличко, котрий, здавалось би, і мав зайняти цю нішу, поводив себе достатньо типово для політика. Нічого особливого: жодного кулака в камеру, жодних заяв "побити комусь морду".

Якщо хтось досі переконаний, що Черновецького обрали тільки "його бабусі", пропоную зробити невеличкий екскурс в 2006 та 2008 роки, коли відбувались переможні для мера чергові й позачергові вибори київського міського голови.

Результат Черновецького - майже 32% в 2006 році та близько 38% в 2008 році. У цих цифрах "опайкованого" електорату не більше половини, а за деякими оцінками, третина. Решту ж, це рядові кияни, у тому числі - молодь.

"Льоня космос" і "Космос не тормоз" - ось з якими меседжами Черновецький пішов до молоді. І вони спрацювали. За деякими даними, "дивакуватий" банкір переміг в 2008 році "крутого" боксера на його ж молодіжному полі серед студентів.

Пояснити цей феномен досить просто.

Голосувати за Кличка стало буденним для молодої людини й перетворилось в щось, на кшталт, обов'язку: молодий - мусиш голосувати за Кличка. Натомість Льоня технологічно створив усі умови для того, щоб голосувати за "космоса" було модно.

І йому вдалось. Студенти отримали своє "космічне" шоу й заплатили за нього своїми голосами.

Дотепний, веселий мер, який нічим не переймається й завжди обіцяє, що все буде добре. Таким був вибір киян два роки поспіль. Цей вибір був результатом, швидше, очікувань та надій, аніж об'єктивним, тверезим волевиявленням.

Кияни розчарувались в Черновецькому й у його "молодій команді". Але ніхто не хоче жити вчорашнім днем. Столиці потрібен всенародно обраний голова.

Підтримка киян, яку конвертовано в найвищий відсоток на виборах, необхідна меру для вирішення серйозних задач. Для того щоб на рівних говорити з олігархами, інтереси яких гостро пересікаються в столиці, із чиновниками вищих ланок та відстоювати інтереси столиці в парламенті.

Центральною владою киянам делегований кандидат у мери Попов. Посада міського голови Олександру Павловичу потрібна не для отримання якихось повноважень, а для легітимізації себе на київському престолі. Щоб зникли всі ці галасливі закиди про утиски місцевого самоврядування.

Натомість уперті кияни ніяк не бажають "вкладати" в рейтинг призначеного кандидата свої голоси.

По-перше, як би не старались технологи банкової, для киян "Попов = Янукович".

По-друге, голова КМДА ніяк не може позбавитись образу бюрократа. Це той випадок, коли мовчання - не золото. Антикризовий менеджер, порядний чиновник, справедливий начальник - ось короткий перелік основних якостей, на яких будують імідж майбутнього мера.

Та, на жаль, будівничі цього образу, не бажають розуміти одну маленьку, але надто важливу деталь. Киянам усе це не цікаво.

Подобається це комусь, чи ні, але кияни й далі прагнуть шоу. Нового, більш вишуканого, але цікавого й веселого. Не випадково мудрий Кравчук якось розказав історію про жінок у колгоспі, котрі просили його: "А збрешіть нам щось, Леоніде Макаровичу, нам так легше буде".

Рейтинг, а точніше його відсутність бачать усі.

Саме тому останнім часом яскраво побільшало розмов про те, що Попов не буде кандидатом, а так і залишиться технічною постаттю. Цілком не виключено, що перед самими виборами отримаємо сюрприз.

Хоча найбільш вдалим кроком для влади, очевидно, є домовленість із Кличком.

Суттєво обмежені повноваження міського голови та приреченість війни з головою КМДА, якого підтримуватимуть президент і уряд, робить посаду мера Києва не привабливою для важковаговиків з опозиційного табору. Очевидно, що політичні сили і Тимошенко, і Яценюка - "здадуть" війну за мера в обмін на більш важливі, на їхній погляд, поступки.

Таким чином, є всі шанси, що втретє багаторазовому чемпіону світу все ж пощастить.

А мешканцям столиці доведеться декілька років слухати нудні розмови про необхідність конструктивного діалогу із центральною владою.

Між іншим, нагадаємо, що як в 2006 так і в 2008 роках більшість партнерів Кличка в його блоках вирішили далі йти самотужки. А загалом, політичний шлях відомого спортсмена нагадує всім відому ситуацію, коли найкращий у районі футболіст Коля, чомусь вирішує, що він уміє гарно співати й довго втомлює всіх своїм співом без глосу й слуху. А всім так подобалось, як він грав у футбол...

При застосуванні правильних технологій і тверезій оцінці особливостей електорату, мером у Києві стати доволі легко.

Кияни вже давно зрозуміли, що вирішити ці проблеми неможливо. Тож не треба вкотре тривожити їх непотрібними теревенями.

Безперечно, не завадить декілька мільйонів доларів для підсилення всіх вище перелічених якостей в очах електорату. В очі чомусь кидається Томенко, хоча, віце-спікер, мабуть, "крутіше" за напів-мер.

Тож, успіхів Вам, панове шоумени.