Столична прем’єра: "Хижаки проти чужого"

Але система дала збій. Будівлю на Хрещатику, 36 знову лихоманить. І справа тут не в конфлікті по лінії "влада-опозиція" (остання, до речі, в міській раді, не зважаючи на електоральну підтримку, геть деморалізована і маргіналізована). Тектонічні зсуви на столичному Олімпі пішли внаслідок внутрішньовидової боротьби різних угрупувань як у київській, так і у центральній владі.

Насправді та хитка більшість у Київраді, що раніше беззаперечно підтримувала всі ініціативи голови КМДА формувалася не під Олександра Попова (як він міг собі уявити), а під президента Януковича. Київські "тушки" (особливо з бізнес-середовища), переходячи з опозиційних фракцій в більшість, сподівалися отримати за це хоч якісь преференції. За майже рік свого управління містом з деякими депутатами Попов взагалі не зустрівся, хоч ті годинами просиджували в приймальні.

Першою ластівкою, що продемонструвала повзучий конфлікт між виконавчою і представницькою владою у столиці, стало небажання депутатів Київради підтримати ініціативу КМДА взяти кредит у 300 мільйонів доларів під завищенні відсотки на програму приватизації акцій "Київпастрансу", "Київвагонсервісу" банку "Хрещатик" та інших стратегічних підприємств столиці. Олександр Попов через цей кредит наразився на нищівну критику депутатів, які навіть почали вимагати відставки деяких заступників голови КМДА.

Відчувши непокору у сесійній залі команда Попова спробувала вдатися до шантажу, пригрозивши занадто непокірним депутатам достроковими виборами у Київраду. Але ці "погрози" отримали діаметрально протилежний ефект.

Після зміни виборчої системи на місцевих виборах і повернення мажоритарної складової, багато діючих депутатів зітхнули з полегшенням. Щоб перемогти на окрузі  в Києві потрібно зібрати приблизно 3-4 тисячі голосів. Чисто математично це може коштувати дешевше, ніж місце у прохідній частині прохідного партійного списку.

Тим більше, що багато депутатів обраних на минулих виборах по списках не переставали весь цей час "підгодовувати" свої округи, тримаючи приймальні, надаючи соціальну допомогу. Тому як мінімум половина діючого складу Київради до перевиборів готова, а окремі депутати навіть дуже їх прагнуть.

Відтак найбільш відвертою демонстрацією того, хто насправді в Києві господар, було провальне голосування міської ради щодо відставки секретаря Олеся Довгого. Спроби повторити таке голосування на наступній сесії 14 квітня також можуть закінчитись нічим, а Довгий, в свою чергу, претендує стати виразником інтересів "антипоповської", але "пропрезидентської" частини депутатів у міськраді.

Знаючі люди стверджують, що якби у вищих кабінетах була категорична політична воля на відставку секретаря Київради, то вистачило б одного дзвінка по "вертушці" з "першої приймальні" і Довгий в ту ж мить власноруч написав би заяву. Однак, звернення Олександра Попова з таким проханням до президента означає - розписатися у власній безпорадності.

Уже майже рік глава КМДА керує містом, на нього працює весь медіа-ресурс - а рейтинг не росте, натомість росте фронда в депутатському корпусі.

Окрім всього іншого серед міських політиків вперто ширяться чутки, що молодий секретар Київради отримав високого покровителя в особі Юрія Іванющенка (того, що родом з Єнакієвого), і нібито Іванющенко вже заводив Довгого в президентський кабінет за спиною глави АП Сергія Льовочкіна, чиєю креатурою вважається Олександр Попов.

Хоча чутки залишаються чутками, а факти говорять самі за себе. Під час останнього засідання Ради регіонів Янукович чи не перше публічно розкритикував керівника столичної міськадміністрації.

Тому Олександру Попову зараз необхідна низка великих і не дуже перемог. А з цим якраз проблема. Адже ситуація з переобранням секретаря міськради ускладнюється кількома факторами.

Перший - кадровий. У міській адміністрації сьогодні не бачать достойної і перевіреної кандидатури на заміну Довгому. У пресі вже називали імена можливих наступників Довгого: "бютівського перебіжчика" Юрія Дмитрука та "катеренчуківця" адвоката Олексія Резнікова.

Окрім цього розглядалися також кандидатури Галини Гереги (ГАК), Андрія Миргородського ("перебіжчик" з Блоку Кличка) та Олексія Омельяненка (Партія регіонів).

Більшість з цих депутатів так чи інакше будуть лояльні до голови КМДА. Хто через володіння в Києві бізнесом (Галині Герезі належить мережа супермаркетів "Епіцентр"), а хто, як наприклад, Олексій Рєзніков, через прискіпливу увагу правоохоронних органів до фірми "Магістр і партнери", по якій вже проходить екс-заступник міністра юстиції Володимир Корнійчук, і до якої Резніков має безпосереднє відношення.

Хоча через хитросплетіння інтересів різних угрупувань у Київраді жодна з названих кандидатур на сьогодні немає стовідсоткової підтримки у сесійній залі на Хрещатику. Переговори йдуть щодня. Віталій Кличко однією з умов входження в більшість вимагає посаду голови бюджетної комісії для "свого" депутата - Наталії Новак, інші депутати прагнуть гарантій потрапляння у наступну Київраду, хтось прямим текстом натякає на певні активи. Проте Олександр Попов встиг зарекомендувати себе людиною, яка нікому ні в чому не відмовляє, але й не виконує жодних обіцянок.

Наступна проблема - процедурна. Згідно з регламентом Київради, відставка та обрання секретаря Київради здійснюються таємним голосуванням. Багато депутатів, котрі зараз демонструють відданість Олександру Попову роблять це не з любові, а з розрахунку або з примусу, тримаючи дулю в кишені. Під час голосування за секретаря міської ради, вони з задоволенням намалюють цю дулю у виборчому бюлетені. Таємне голосування гарантує анонімність.

І остання проблема - морально-етична. Більшість компромісних кандидатур, які розглядаються зараз і мають шанси бути обраними на посаду секретаря міськради, колись голосували за ті самі питання по землі і по комунальній власності, за які сьогодні хочуть «прибрати» Довгого. І як пояснити громадянам заміну одного «корупціонера» на іншого? Отже, коло замкнулося.

Тому проведення сесії 14 квітня і нова спроба переобрати секретаря сьогодні під питанням.

Уже очевидно, що так просто "з кондачка" завоювати Київ Партії регіонів не вдається. Така ситуація може призвести до реалізації більш радикальних сценаріїв. Один з них - активізація правоохоронних органів щодо видатних діячів "молодої команди".

Затримання УБОЗом керівника фракції Блоку Черновецького є ще одним свідченням на корить такого розвитку подій. Хоч про причини такого затримання надходять суперечливі відомості, швидше за все Комарницькому інкримінують "розбійний напад". Про "розкрадання" Києва, як бачимо, тут не йдеться.

Притягнути до відповідальності, наприклад, Олеся Довгого за ті звинувачення, які озвучив Попов на сесії Київради теж проблематично. Адже Київрада орган колегіальний, і якщо "садити", то потрібно "садити" усіх, хто натискав кнопку "за" під час суперечливих голосувань. Максимум можна звинуватити у порушенні регламенту, але це не кримінал.

Інший сценарій - дострокові вибори Київського міського голови і міської ради. Тим більше, що таких перевиборів прагне мінімум 25 відсотків киян. Однак, ні Партія регіонів, ні її потенційні висуванці на посаду міського голови не мають сьогодні в Києві того рейтингу, який би дозволив їм сподіватися на хоча б на якийсь успіх.

Існує, правда, ще варіант домовленості з Кличком, котрий на сьогодні є лідером мерського рейтингу, але тут також багато застережень. При всій лояльності лідера партії УДАР до Банкової, він для Януковича і Ко все рівно чужий. А гіпотетична перемога його на виборах міського голови і взагалі може призвести до "запаморочення від успіхів". В оточені боксера вже зараз серйозно говорять про плани на 2015 рік.

Окрім того, як свідчить досвід, при нормальних стартових позиціях Кличко не завжди приходить до фінішу першим. У лютому 2008 року Віталій також був лідером електорального рейтингу на посаду міського голови, а в травні на виборах переміг Черновецький. Електорат Кличка не мобілізований, і швидше піде гуляти в парк, ніж на виборчу дільницю. Окрім того, про свої мерські амбіції ще вголос не заявила Юлія Тимошенко, хоч в її команді такий варіант розглядається.

Недавня історія України показує, що той хто виграє столицю має багато шансів отримати країну. Якби не підтримка киян, то не було б Майдану і Ющенка-президента. І навпаки. Поразки Юлії Тимошенко розпочалися саме в Києві, після невдалих для неї дострокових виборів. У Партії регіонів це прекрасно розуміють. Але що з цим робити наразі чіткого уявлення не мають.