Вето на "містобудівний" закон, або Гра в "доброго царя"

Вето президента Віктора Януковича на закон "Про регулювання містобудівної діяльності" є технологією гри в "доброго царя". Це - не вето. Це - гра у вето.

Президент пропонує поправки лише до кількох статей, які суперечать Конституції або категорично не сприймаються громадськістю, однак поправки президента не зачіпають самої ідеології закону.

Тож руйнівний потенціал містобудівного закону не зменшиться навіть після їх прийняття.

Президент зробив вигляд, що дослухався до думки громадськості, яка, на відміну від урядовців та парламенту, на перше місце ставить національні інтереси, інтереси місцевих громад та громадян, а не інтереси соціально безвідповідального олігархічного бізнесу.

Водночас він не наважився піти проти тих, хто лобіював цей закон.

У вступній частині своїх зауважень президент справедливо зазначив, що "зміна існуючого порядку регулювання у цій сфері (містобудівній діяльності) має здійснюватись виважено та збалансовано, ураховуючи інтереси як забудовників, так і громадян, територіальних громад та держави...".

Далі президент вимушений був визнати, що закон суттєво погіршує державне регулювання містобудівної діяльності, а також нехтує цілою низкою конституційних прав громадян та інтересами суспільства.

Адже прийнятий Верховною радою документ знищив цілу низку важливих владних та громадських інститутів, зокрема, інститути екологічної, археологічної та інших експертиз, інститут громадських слухань, а інститут контролю за будівництвом державно-архітектурною інспекцією перетворюється на фікцію.

Можна констатувати, що президент не взяв ним же встановленої у вступній частині пропозицій планки вимог до нового закону. Проілюструємо це конкретними прикладами.

Перше. Янукович пропонує нову редакцію статті 21, яка регламентує громадське обговорення.

Однак навіть після прийняття пропозицій президента громадські слухання вже не будуть проводитися щодо окремих об'єктів містобудування, на рівні яких якраз й виникають конкретні проблеми для громадян і які породжують найбільшу зацікавленість громадськості та напругу в суспільстві.

Тривала історія "містобудівних війн" довела, що лише під час громадських слухань конкретних будівельних проектів виявлялися грубі порушення чинного законодавства, які допустили архітектори разом із державними погоджувальними органами.

Так, саме на громадських слуханнях в 2007 році було викрито і зафіксовано у протоколі недопустимі порушення державних будівельних норм допущених під час проектування торгово-офісного центру на вулиці Б. Хмельницького, 7 у Києві над станцією метро "Театральна".

Тепер про це скандальне будівництво знає вся Україна. Громадські слухання зупинили руйнацію історичної садиби із чотирьох будинків-пам'яток на вулиці Пушкінській, 35-37 у Києві та не допустили будівництва елітної багатоповерхівки з підземним паркінгом і басейнами на даху на перетині Пейзажної алеї та Десятинного провулка в самому серці заповідника "Стародавній Київ". Таких прикладів можна навести багато.

Якщо владні погоджувальні органи забудовник міг офіційно купити і отримати бажане погодження, то громадські слухання йому залишалося тільки сфальшувати.

Так, не отримавши згоди мешканців на спорудження висотної будівлі по вулиці О.Гончара, 17-23 у буферній зоні пам'ятки ЮНЕСКО, забудовник в 2008 році організував такі громадські слухання, де не були присутні мешканці житлових будинків, прилеглих до ділянки будівництва.

У результаті Україна отримала міжнародний скандал, який ледве не закінчився включенням Святої Софії до "чорного списку" ЮНЕСКО.

Деколи органи МВС навіть порушували кримінальні справи по фактах фальшування громадських слухань (наприклад, на вул. Лук'янівській 77, де у внутрішньо будинковому просторі забудовник намагався на місці дитячого майданчика звести висотку).

Так вже склалося в нашій країні, що тільки громадські слухання, проведені щодо конкретних об'єктів містобудування, стали дієвим інструментом збереження природного довкілля та історичного ландшафту древніх міст, а також перешкодою для вакханалії забудовників.

Однак пропозиція Януковича зводиться до того, що предметом громадських слухань (обговорення) мають бути лише генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

Ця пропозиція ще була б прийнятною, якби ці плани були в усіх населених пунктах. Однак, якщо міста ще мають генеральні плани, то планів зонування та детальних планів території немає навіть в Києві.

Друге. Питання експертиз (екологічної, археологічної тощо).

Президент не тільки не відновлює інститут експертиз проектної документації на будівництво (зокрема екологічної, санітарно-епідеміологічної, ядерної та радіаційної безпеки, археологічної), а пропонує цілком неприйнятний і насправді корупційний механізм вирішення проблеми.

Янукович запропонував замість попередньої експертизи ввести так звану "персоніфіковану відповідальність суб'єктів містобудівної діяльності" за негативні наслідки спричинені допущеними порушеннями при проектуванні та будівництві об'єктів містобудування.

Така пропозиція демонструє повне нерозуміння президентом суті самого інституту експертизи і є не чим іншим, як підміною понять та пересмикуванням суті проблеми, яка поки що ефективно вирішується чинним законодавством.

Якщо експертиза спрямована на запобігання порушень на початкових етапах будівельної діяльності і недопущення потенційної шкоди (можливих екологічних збитків і катастроф, знищення археологічних пам'яток тощо), то запропонований Януковичем механізм є відповідальністю постфактум, "биттям по хвостах", коли шкоди вже завдано і наслідки часто вже неможливо виправити.

Весь цивілізований світ давно перейшов до принципу запобігання, упередження шкідливих дій. Саме на це спрямоване все міжнародне законодавство, зокрема в екологічній сфері та сфері збереження культурної спадщини. Саме ці підходи ми зобов'язані реалізовувати в своєму національному законодавстві. Але цього не розуміє ні наш великий бізнес, ні уряд, ні президент, ні весь правлячий режим.

Запропонований Януковичем механізм кінцевої відповідальності по факту дозволятиме владі брати неугодний бізнес "на гачок" та сприятиме розвитку корупції. Бо в таких умовах бізнес просто буде вимушений відкуповуватися від притягнення до правової відповідальності за вже нанесену шкоду.

Третє. Дивно, що у своїх пропозиціях до вето президент ігнорує питання відновлення контролю за будівництвом, який цим законом скасовується для всіх об'єктів містобудування І-ІІІ категорії складності. 

А чи виправдано в такому випадку існування окремої Державної архітектурно-будівельної інспекції? Чи не доцільніше з метою економії бюджетних коштів переформувати його у відділ при Мінрегіонбуді?

Після введення в дію закону "Про регулювання містобудівної діяльності" ситуація в галузі містобудування стане ще більш некерованою, оскільки архітектурно-будівельний контроль будівельних проектів для значної частини об'єктів скасовується, а задеклароване законопроектом регулювання через зонінг сьогодні неможливе, оскільки фактично відсутнє по всій території України.

Уже цих прикладів (а їх можна було б навести значно більше) досить, щоб переконатися, що вето Януковича є фікцією та є політтехнологією "випускання пари". Воно спрямоване на створення видимості начебто конструктивної реакції влади на обурення громадян щодо нового суто лобістського, антиконституційного і антидемократичного закону.

Замість обов'язкового для демократичного суспільства збалансування інтересів тріади - держави, бізнесу та громадськості - маємо фактичне усунення громадськості від впливу на суспільно важливі рішення та ганебну змову соціально безвідповідального олігархічного бізнесу з владою.

Іван Заєць, народний депутат