Замкнене коло столичних тепломереж, або Де взяти 2 мільярди на їх модернізацію?

Версія для друку     Додати коментар

02.02.2011  10:11 __ Денис Москаль

І причина цього - старі прогнилі труби. Понад половина тепломереж столиці давно "відпрацювали" свій 25-річний ресурс і вже дихають на ладан. І ніхто не знає, коли дасть тріщину наступна труба, чи провалиться через це під асфальт якесь авто і в чиїх вікнах повибиває шибки "комунальний" гейзер.

І врятувати місто від цього може лише заміна старих мереж. За найскромнішими підрахунками, для модернізації теплових мереж столиці, які відслужили свій ресурс, необхідно понад 2 мільярди гривень. Але місто як власник цього майна не має таких грошей.

Столичні чиновники заклали до Програми соціально-економічного розвитку міста на поточний рік лише близько 17 мільйонів гривень на заміну теплових мереж. Це в 120 (!) разів менше, ніж необхідно.

От ми і живемо з прогнилими трубами, як на пороховій діжці, і все сподіваємось на традиційне "раптом пощастить". А якщо не пощастить?

Досить вже сподіватись на везіння. Уже давно час врешті-решт зрозуміти, що труби потрібно перекладати і якомога швидше, щоб Київ узагалі не залишився без тепла...

Одним із варіантів вирішення проблеми могло би стати залучення кредитів для модернізації теплових мереж. Проте ці кошти треба буде повертати. І я не впевнений, що місто з цим впорається.

Адже Київ уже і так по вуха в боргах - сукупний борг столиці вже сягнув позначки 8 мільярдів гривень. Тільки цього року ми витратимо з міського бюджету на обслуговування попередніх запозичень майже 900 мільйонів гривень. І якби не ці борги, можна було би спокійно спрямувати ці 900 мільйонів гривень на заміну труб. Але...

Звісно, можна піти шляхом найменшого опору і шукати інвестора для приватизації. Та я такий варіант навіть не буду розглядати. Теплові мережі, як і решта інженерних комунікації, завжди мають залишатися у власності столичної громади.

Ось і виходить замкнене коло. І, щоб його розірвати, пропоную звернутися до досвіду інших країн, перш за все європейських.

Приміром, Франція, Німеччина, США уже давно застосовують механізм концесії для будівництва та експлуатації інфраструктурних об'єктів. Саме на основі концесійних угод в цих країнах працює вся система водопостачання і очищення води.

Завдяки концесії були побудовані відомий на увесь світ тунель під Ла-Маншем, який поєднав Францію та Великобританію, та нова гілка метрополітену в Парижі. І це не вичерпний перелік, а лише найяскравіші приклади.

Концесія - форма державно-приватного партнерства, договір про передачу в експлуатацію (управління) фізичним або юридичним особам на певний термін природних багатств, компаній, підприємств та інших господарських об'єктів, що перебувають у власності держави чи міста.

Концесія встановлює жорсткі, довгострокові (зазвичай від 25 до 49 років), юридично оформлені відносини між державною (містом) та концесіонером.

Концесійні угоди дозволяють залучати приватний капітал в ремонт життєво важливих об'єктів без втрати стратегічного контролю над ними.

У світовій економіці за концесійними угодами будуються та експлуатуються соціально важливі об'єкти, які не можуть бути приватизовані, наприклад, аеродроми, залізниці, споруди житлово-комунального господарства.

Київ теж може піти таким самим шляхом, передавши теплові мережі в концесію "Київенерго". І компанія, згідно із концесійною угодою, буде зобов'язана самостійно перекладати іржаві труби.

До речі, обсяг робіт із заміни мереж і детальний графік їх виконання будуть чітко виписані в угоді.

А "Київенерго", маючи концесійний договір, зможе залучити кредити міжнародних фінансових установ, приміром, Світового банку під невеликі відсотки для модернізації теплових мереж.

Від цього виграють усі: і кияни, які отримають якісніші послуги і тепліші батареї, і місто, по якому можна буде спокійно пересуватися без ризику провалитися в окріп, і сама компанія "Київенерго", яка перестане зазнавати збитків через понаднормові втрати в мережах.

А заощаджені за рахунок усунення втрат під час транспортування теплоносія кошти компанія зможе спрямувати на повернення запозичень і подальший розвиток.

Так Київ зможе замінити всі непридатні для використання мережі і залишитись, як і раніше, їх власником. Адже концесія передбачає передачу майна в управління без зміни форми власності. При цьому, саме концесіонер здійснює усі видатки, пов'язані із ремонтом та управлінням переданим йому майном.

Переконаний, що саме це стане найкращим виходом із ситуації. Адже місто не має коштів на заміну труб, а "Київенерго" не може самостійно фінансувати виконання цих робіт, оскільки компанія вже давно стала заручником соціальної тарифної політики, коли борги міста перед компанією з різниці в тарифах упродовж року коливаються від декількох сотень мільйонів до мільярда гривень.

Але для того, щоб ідея концесії дійсно "спрацювала" місто та концесіонер мають підписати чітку і прозору угоду, врахувавши інтереси обох сторін. Адже співпраця має будуватися на взаємовигідних засадах.

Завдяки підписанню концесійної угоди ми зможемо дійсно реформувати житлово-комунальне господарство Києва, а не лише говорити про необхідність такої реформи.