У захваті від нових перспектив були і будівельники, і інвестори, і міська влада. Стурбованими залишалися лише мешканці прилеглих будинків та школярі 86-ї київської гімназії, під самісінькими вікнами якої пришвидшеними темпами звели металевий паркан.
Виявилося, що спортивний майданчик гімназії, який опинився по той бік металевого паркану, належить вже не учням, а ЗАТ "Промінвестгруп -1". Існує навіть Договір про співпрацю від 8 червня 2007 року між Управлінням освіти Печерської районної держадміністрації, гімназією № 86 "Консул" та ЗАТ "Промінвестгруп -1".
Згідно з документом, земельна ділянка відтепер належить ЗАТ "Промінвестгруп -1", яке натомість бере на себе зобов'язання "побудувати та оснастити відповідним обладнанням та знаряддями для потреб гімназії спортивний зал".
Але кого це тепер обходить. Головне зроблено, договір підписано і земельна ділянка належить забудовникам. Час рубати "бабло".
Та на заваді стала вперта громадськість. Активісти почали писати листи. Вони звертались до чиновників різних інстанцій з одними й тими самими запитаннями. Їх цікавило, чи мали право та повноваження посадовці-освітяни підписувати згадуваний документ? Хто відповідатиме за знищення понад 100 дерев цінних порід в історичній частині міста на схилі земельної ділянки?
Чиїм коштом і коли ліквідовуватимуться наслідки активного руйнування схилу та зсуву ґрунту по вулиці Круглоуніверситетській? Чи матимуть учні гімназії хоча б колись свій спортивний майданчик або обіцяний спортзал? Хто убезпечить життя дітей від нещасних випадків, якщо поряд з гімназією з'явиться котлован ? Як співіснуватимуть на відстані кількох метрів школа і готель? (Про наслідки впливу такого сусідства на виховний процес дітей не важко здогадатись.)
Запитань чимало. Бракує відповідей. Ледь не кожна інстанція, куди звертались представники громадськості, не завжди навіть вважала за потрібне надавати відповідь, не кажучи вже про якусь адекватну реакцію.
Тому, зрозуміло, активісти почали стукати у високі двері державного гаранта. Написали президенту. Порушень навколо цього будівництва виклали у листі стільки, що й кільком інстанціям не під силу розібратись.
Окрім посадовців з Міносвіти ситуація на Круглоуніверситетській, за їхнім переконанням, мала б зацікавити і охоронців пам'яток. Адже забудовник планує звести готельний комплекс у центральній частині Києва. А це поряд з будинками Суліми й архітектора Ніколаєва. Вони є пам'ятками історії та архітектури ХIХ століття.
"Поки що є пам'ятками", - глузливо зауважують будівельники. І мають рацію. Адже тільки дивом можна пояснити те, що славнозвісні будинки ще й досі не вилучили з реєстру, як це траплялося у Києві не раз.
Якщо подібне все ж станеться, то на руйнування ґрунтовими водами фундаментів згадуваних будинків ніхто й уваги особливо не зверне. Хіба що та сама невгамовна громадськість ще дужче битиме на сполох.
Чи переможе? Хто знає...Принаймні, хоча б на громадські обговорення щодо загрозливого проекту можна буде сподіватись. Бо їх, хоч і передбачено законодавством, в даному випадку ніхто не проводив, принаймні з реальними мешканцями прилеглих до оточеної території будинків.
Але в якості мешканців чомусь були присутні такі громадські організації, як "Блок соціального партнерства "Порядок і достаток", "ПоряД", ВГО "КУПР" (Коаліція учасників Помаранчевої революції).
Але хто на них звертатиме увагу!? Коли бабло рубають, тут не лише тріски летять. Тут і чужій нерухомості крила можуть приклеїти. А щоб дізнатися, куди вона полетить, варто простежити за траєкторією її польоту. І та ж сама громадськість на це наважилася.
За дивним збігом обставин на тій самій вулиці Лютеранській, у безпосередній близькості до згадуваного будівництва, розташований будинок №18-20. Донедавна тут знаходився Інститут цукру.
А колись ця нерухомість належала Громаді Лютеранської церкви Баварії в Києві. У силу певних історичних подій у 1938 році Громада була позбавлена цієї нерухомої власності. Коли науковий заклад перестав функціонувати, зрозуміло, Громада в офіційному порядку звернулась до компетентних органів з проханням повернути власність.
І все б вирішилося справедливо та за законом, коли б приміщення не впало в око іншій сторонній особі. Всюдисуща громадськість припускає, що це саме ті особи, які причетні до будівництва згадуваного готельного комплексу.
Принаймні так підказує логіка і здоровий бізнесовий глузд. Адже чималеньке приміщення знаходиться під самісіньким їхнім новозведеним парканом.. То чому б не приєднати до майбутнього готелю!? І рубай бабло в своє задоволення!
Утім, це наша логіка. А як там думає інвестор, навіть важко уявити. У нього своя мотивація і свої методи вирубки бабла. Це ж своєрідна творчість, яка не піддається ні аналізу, ні здоровому глузду, а подекуди й вимогам законодавства. Цікаво, це саме той випадок, чи невгамовна громадськість помиляється? Подивимося, що скаже гарант.
Павло Богдан, журналіст