Перша велодоріжка: косо-криво, аби живо!

Нарешті це сталося: у Києві - велодоріжка, і навіть не одна. Два десятки новеньких знаків, розмітка 1.15 ("велосипедна доріжка перетинає проїжджу частину") - і припарковані автівки, замріяні дами з собачками, несподівані з'їзди.

Звісно, ніхто не чекав, що київська велодоріжка з першого разу виявиться вдалою. Але коли з анонсованих п'яти кілометрів придатним виявився лише один - це означає, що треба щось змінювати. Проїдемося разом першою велосипедною вулицею Здолбунівськіою, що на Позняках.

Рівна смуга свіжого асфальту простягається вдалечінь, сміливо перетинає залізничні колії, обходить стороною зупинку автобусів, стрімко минає газони і раптово зупиняться.... в п'ять припаркованих авто.  Це - гостьова парковка біля заводу "Буревісник". З нього і починається хаос: спочатку велодоріжка робить несподіваний вигин навколо клумби, потім губиться на парковці торговельного центру, а потім раптово зникає. Перед нами знак "Проїзд на велосипеді заборонено" і табличка з поясненням "Продовження велодоріжки з іншого боку вулиці". Саме у цьому місці щонайменша зручність і безпека велодоріжки закінчуються - починається результат типових, на жаль, для країни рішень "Неважливо як, аби зробити, бо в проекті ж є". Проект доводить велодоріжку до вулиці Драгоманова, несподівано обрізавши її посеред тротуару. Незважаючи на недоліки, їхати велодоріжкою - особливі відчуття. Приємні. Не треба постійно озиратися, швидко маневрувати, махати рукою, а головне - не треба нестися-нестися-нестися. Можна їхати повільно, плавно, красиво залягати на повороті, милуватися пожовклим листям, осінніми квітами... Щоправда, якщо вам назустріч їхатиме інший велосипедист, доведеться напружитися. Ширина велодоріжки - усього півтора метри. Це саме та відстань, на якій, їдучи максимально біля краю доріжки, ви на один сантиметр не дістаєте до керма зустрічного велосипеда.

Втім, все чесно: у Державних будівельних нормах на одного велосипедиста припадає 80 см. Тому двостороння велодоріжка у пострадянських країнах не може бути ширшою 1,6 м. А треба щонайменше два метри, як, наприклад, у Європі. Там на одного велосипедиста рахують цілий метр.

Інший недолік велодоріжки - відсутність розмітки. Не вистачає елементарних велосипедиків, намальованих білою дорожньою фарбою. Як показує досвід, тільки дорожнього знаку "Велодоріжка" недостатньо.

Він рідко сприймається людьми адекватно: знак просто ігнорується, а якщо не ігнорується, то відкручується додому на пам'ять. Як це сталося з двома знаками "Велодоріжка", встановленими велоактивістами на власноруч намальованій велодоріжці на Володимирському узвозі.

А от розмітка дуже дієва, особливо на відстані кожні 100 м: коли велоактивісти намалювали на асфальті велосипедики та чоловічків, пішоходи здебільшого переходили на "свій", пішохідний бік тротуару, а велосипедисти спускалися "велосипедною" половиною.

"Розмітка не передбачена у проекті, який зробив "Київ проект", - пояснив нам співробітник "Київавтодору", який зустрівся з велосипедистами за тиждень до відкриття велодоріжки. - Я особисто вас підтримую, і розмітка була би більш зрозумілою - але цього немає в проекті".

У проекті розмітки немає, тому що такий символ не передбачений Правилами дорожнього руху, Державними будівельними нормами, Правилами забудови Києва. І тому його немає на велодоріжці на Здолбунівській. І тому на велодоріжці повно людей, хоча поряд іде справжній тротуар, ширший і зручніший.

Утім, не нарікатиму: велодоріжка на Здолбунівській - це ще дуже хороша велодоріжка. У порівнянні із Дніпровською набережною. Велосипедистам тут пропонують їхати через побитий старий тротуар, піски і автозаправку.

Тут тепер стоїть п'ять знаків "Велодоріжка", і жодної розмітки. Якщо цей тротуар - велодоріжка, то де мають ходити пішоходи? Вочевидь, стрибати на дорогу? Переходити вулицю? Бо вдвох тут не розминутися: тротуар шириною усього два метри. Зате тепер у Києві не одна велодоріжка, а ціла мережа! П'ять кілометрів на двох вулицях! Принаймні, так сказав Микола Азаров, коли відкривав розв'язку на Позняках 28 жовтня. Тепер велосипедисти можуть їздити сюди і кататися по справжній велодоріжці!

Мушу розчарувати: велодоріжки потрібні Києву не як атракціони. Люди не будуть приїжджати на Позняки, аби покататися по велодоріжці і відчути себе європейцем. Велодоріжки мають стати способом зручно, швидко і безпечно діставатися зі спального району в центр міста, зі спального району в спальний район, на роботу, в магазин, в кінотеатр. Це має бути розгалужена, зручна мережа, і це - виклик нинішній і майбутній владі.

Ви теж гадаєте, що у нас немає де прокласти велодоріжки? Тоді подивіться на наші широкі проспекти, які будувалися радянською владою спеціально для демонстрацій. Подивіться на широкі мости, широкі тротуари, якими рідко хто ходить. І порівняйте їх з вузенькими вуличками старих європейських міст, з двосмуговими дорогами гірських країн.

Там змогли зробити велодоріжки. І тепер вони дуже популярні. Люди їздять на роботу на велосипедах, лишаючи машину вдома і не забиваючи громадський транспорт. Он міністр оборони Швейцарії - цілу годину крутить педалі до свого міністерства, і не скаржиться. Або мер Лондона. Або прем'єр-міністр Великобританії.

Ми дуже чекаємо, коли хтось із наших чиновників раціонально підійде до питання велоінфраструктури, вивчить досвід іноземних країн і зробить з Києва веломісто. Приклад Боготи (Колумбія) показав, що це не дуже важко. Просто поцікавтеся.

Ірина Бондаренко, Асоціація велосипедистів Києва