"Трипільське коло-Вогонь" – фестиваль, що запалює серця

Цього року еко-культурний фестиваль "Трипільське коло" пройшов уже втретє і був присвячений стихії вогню. На диво, погода не підвела. Коли у Києві була злива і град, на мальовничих пагорбах Дніпра під Ржищевим диск сонця хмари ніби оминали. Жаданий легкий "душ" пройшов третього дня, і лише насамкінець фестивалю матінка-природа дощем закрила фестиваль під знаком вогню.

Коло прихильників відпочити культурно і без шкоди для довкілля на обідню пору другого дня сягнуло півтори тисячі відвідувачів, насамкінець фестивалю - більше 12-ти тисяч. Найбільший наплив відвідувачів прийшовся на суботу-неділю.

Гасло "Запалюємо серця!" на чотири дні зібрало урбанізованих жителів Києва, інших міст України й навіть іноземців, які встигли, щонайменше, засмагнути, отримати легкий шок від кількості свіжого повітря, відкритого простору, живих краєвидів, життя у наметах чи духмяних копицях сіна поряд з квітучими материнкою, цмином, звіробоєм, чорнобилем, безліччю комах, метеликів та жучків.

Бажаючі ліпили глечики, в'язали правильні очеретяні "кулІ" для даху хати-мазанки й зводили її стіни з глини - за допомогою місцевого спеціаліста, навчалися запальних танцювальних па усіх частин світу, робити еко-торбинки, ляльки-обереги... Перераховувати - довго буде.

Чотирьох днів фесту було надто замало для того, щоб дослідити усі 25 творчих майданчиків, а допитливому шукачу істини реалізувати своє бажання прослухати всі лекції - практично неможливо. Так само, як нереально бути на двох концертах водночас.

За розмаїття вибору розваг та пізнавальних майданчиків варто подякувати організаторам. Щоправда, деякі із заявлених майстер-класів (паркур, наприклад) так і не відбулися чи поміняли свій розклад, як індійські танці.

Спонтанність - один із аспектів колективної фестивальної толоки, тут нічого не вдієш.

Шкода лише, що попри концерти творчих колективів удень і вночі на малій та великій сценах, величезну кількість народних майстрів і гендлярів, представників духовних практик і навіть шаманів "голяка" навколо нічного вогнища тощо, для частини відвідувачів "Трипільське коло" стало туристичним фестивалем, а не культурним чи пізнавальним.

Суто туристам достатньо було зануритися у ближній ліс та горлопанити ностальгічні пісні у стилі ретро, коли на сцені виступали професійні музиканти та актори. Добре, що таких прихильників "Трипільского кола" було не так уже й багато.

А ще деякі "креативні" підбурювачі спокою під час лекцій просто неба та вночі істерично гукали "Артуре!", аж луна йшла лісом. Хто не знає, це така собі провокаційна гра, яка спонукає на спілкування тих, хто вирішив "відморозитися" у вузькому колі.

В останній день опудало Артура (Маланки тощо) спалили на радість тим, кому неіснуючий персонаж не давав усамітнюватися, навчатися чи відпочивати.

Більшість новоприбулих "трипільців" складала вельми приємне враження, портрет прихильника фестивалю можна описати як шукача знань, практичних творчих навичок та позитивного настрою. Цікаво, що приїздили на активний відпочинок цілими сім'ями - представники кількох поколінь, а вже потім розбрідались по різних тематичних наметах абощо.

Еко-будівництво хвилювало уяву молоді надією на вирішення житлової проблеми, обіцяним терміном витривалості будівель у 800 років та дешевим й незлим для природи складом будматеріалів. Екстрасенси вимірювали рамками шкідливість мобілок та вмить створювали захист від них за допомогою дерев'яних кульок. Можна було виміряти показники власного здоров'я за допомогою спеціального пристрою до та після підйому вашої внутрішньої енергії (Кундаліні, вона ж енергія Ці).

Заклик організаторів до кола присутніх забути на фесті про шкідливі для здоров'я звички (пити, палити табак і "траву") ігнорувати вдалося небагатьом. Цьому сприяли неспішні рейди міліції із спеціально навченими псами. Усіх "під мухою" виводили за межі території фестивалю. Пляшок із алко-питвом знаходили лише кілька на день. Як на більш ніж 10 тисяч учасників еко-культурного фестивалю та 2 тисячі його волонтерів, погодьтеся, - капля в морі.   

Розважали на Великій сцені: українські "ДримбаДаДзига", "Піккардійська терція", "АтмАсфера", "Даха-Браха", театр "Данко", Art Groove Studio, Mad Heads XL, Крихітка, білоруська Osimira.

Суцільного фестивалю борщу я не знайшла. Мабуть, він проходив перманентно, деінде. Я цю страву скуштувала у вегетаріанців.

Уночі працював Сінема-намет. Через брак часу у відвідувачів для сну, "крутили" анімаційні стрічки й "короткий метр".

Майстри файєр-шоу були задіяні мало не на всіх майданчиках. Цікавим було поєднання слова та вогню. На Літературній сцені читання супроводжувались виступом жонглерів вогнем. Коли на мить припинялося читання, нетерпляча публіка галасувала: "Вірші давай!". Коли виникала пауза у "картинці" під час зміни файєриста, звиклі до телевізійної продукції глядачі вигукували: "Вогню!".  

На Літературній сцені автори презентували свої книжки, був "розумний" аукціон, на якому вигравав книгу той, хто знав найбільше назв книгарень, прізвищ сучасних українських письменників, відбувалися "гадання" по віршах присутніх поетів, конкурс "Коронація слова" розшукувала нових авторів.

З'явився ненадовго Богдан Жолдак, щоб дати автограф-сесію та вказати молодим письменникам на зарозумілість їх мови. Мені він розповів, що зовсім не проти словесної еквілібристики у текстах, але проти необов'язковості змісту, тому він навчає сценаристів у театральному виші імені Карпенка-Карого, що кіно таки має бути поетичним і людяним, а сценаристи - поетами, хоча б у душі.

Гадаю, устами сивого письменника промовляла Істина, якщо вважати, що наше життя - певною мірою є кіно.

Фестиваль був живим відеорядом про те, що втрачати жагу до життя, не знайшовши його сенсу, не зустрівши усіх приємних співрозмовників, не відчувши найліпші смаки та пахощі, не відкривши серце, зовсім не варто.

Ірина Андрійчук