Медицина: діагноз – очевидний, ліки – невідомі

Останнім часом на вищому політичному рівні знову активізувалася тема страхової медицини. Вона передбачена у президентському законопроекті "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", а у Верховній Раді готується відповідний законопроект.

"Зроблено в СРСР"

Майже 20 років говорять про необхідність реформування системи охорони здоров'я, але вона залишається деградовано-радянською. Єдина зміна - поява приватної медицини - систему не змінила. За роки незалежності України у парламенті було зареєстровано біля 20 законопроектів щодо обов'язкового медичного страхування, проте жоден з них так і не був ухвалений.

Більшість лікарів і медсестер виживають як можуть, більшість громадян лікуються як можуть. Гарантована Конституцією безплатна медична допомога стала напівказкою - послуг, які надаються безкоштовно, залишилося мало. Тисячі людей помирають, бо не мають фінансової змоги лікуватися.

Лікарів, які стоять на варті здоров'я і життя, держава оцінює як чорноробів, бо забезпечує їх рівно настільки, щоб не померли з голоду. Тому лікувальні заклади й самі лікарі змушені "просити" гроші у пацієнта.

Замкнуті кола

Держава не додає лікарям коштів, а громадянам - лікарів. На сьогодні в Україні укомплектованість медиками становить 80,3%, а дефіцит кадрів у галузі складає майже 48 тисяч. Тільки в Києві не вистачає близько 2800 лікарів і понад 16 тисяч медсестер.

У центральній поліклініці Солом'янського району 359 штатних посад, а працює 247 осіб, у дитячій лікарні №3 за штатом має бути 537 працівників, а реальна цифра - 418.

Штат недоукомплектований і в міських клінічних лікарнях та поліклініках. Наприклад, у Київській міській клінічній лікарні №4 штатних посад 896, а реально працює 807 осіб.

Давайте порівняємо: середня зарплата київського лікаря становить приблизно 1500 гривень на місяць (близько 200 доларів). У США лікар заробляє в середньому 12 тисяч доларів - у 60 разів більше!

У списку найбільш високооплачуваних професій у США на першому місці - хірург ($181850 на рік). Далі йдуть анестезіолог ($174610), гінеколог-акушер ($174610), терапевт ($156790) і т.д. У першій двадцятці найбільш прибуткових професій в Америці лікарі займають 14 рядків!

У 2009 році середня зарплата в Києві по всіх галузях становила 3300 гривень. Щоб заробити середню зарплату, лікар має працювати за двох.

Статистика показує, що скільки б грошей держава не виділяла на медицину, а показники смертності залишаються приблизно однакові.

З 2001 по 2009 роки бюджетне фінансування медицини збільшилося вшестеро - з 5,4  до 31,6 мільярда гривень. Але цих коштів не вистачає навіть на мінімальне медобслуговування. На медикаменти для одного хворого в стаціонарі держава виділяє 10 гривень на день, та й це фінансується лише на 30%. А потрібно мінімум 60-70 гривень на день.

Отже, великі проблеми в галузі медицини пояснюються не стільки недостатнім фінансуванням, скільки неефективністю використання коштів.

Що реформувати?

Коли починаєш перераховувати проблеми нашої медицини, постає щонайменше два запитання: коли це закінчиться, і як уникнути поганого для нас фіналу?

Перше, що приходить на думку - слід переходити на страхову медицину. Кілька років тому я був стовідсотковим прихильником такої реформи, але сьогодні життя спонукає до інших висновків.

У чому плюси страхової медицини? Усі відраховують із зарплати до фонду медичного страхування певний відсоток, що гарантує певний рівень медичного обслуговування для всіх. Головна мета страхової медицини - це консолідована відповідальність за лікування кожного. Тобто коли людина серйозно захворіла, то всі застраховані начебто скидаються на її лікування, а здоровий має радіти - він допоміг іншому.

Усе красиво в теорії, але на практиці виникають проблеми. Нестримна комерціалізація медичної галузі може знівелювати будь-яку реформу. Якщо буде прийнятий закон про обов'язкове медичне страхування, то постане питання: хто розпоряджатиметься страховими фондами - новими мільярдними фінансовими потоками?

Точніше, це питання постає ще до розгляду закону, і не знаходить вирішення. Може, і не треба його сьогодні вирішувати? Бо зі страховими внесками (а це, до речі, новий податок для всіх працюючих) може повторитися те, що вже давно відбувається в нашій медицині: десь нагорі крутяться величезні бюджетні кошти, закуповуються на сотні мільйонів імпортні ліки, вакцини, дорога медтехніка, а фінансування місцевих лікарень і поліклінік мізерне.

Виходить, зі страховою медициною знову бажано не поспішати? Що ж тоді - взагалі нічого не змінювати? В усякому разі, не складати руки. На мій погляд, незаперечними є кілька речей, які має невідкладно зробити держава.

Перше. Обов'язково підвищити медпрацівникам зарплату. Багатьом лікарям цього буде достатньо, щоб відмовитися брати гроші з пацієнта, адже часто вони змушені брати хабарі, щоб прогодувати сім'ю.

Друге. Підвищити значення (і фінансування!) первинного рівня медобслуговування, який включає в себе профілактичні заходи, амбулаторне лікування та, за необхідності, стаціонарну допомогу.

Сьогодні нерідко пацієнт уперше йде до лікаря, коли вже ніякий геніальний ескулап не допоможе. На Заході дивуються: "Як може бути, що люди у вас звертаються до лікаря на 4-й стадії раку?" Сьогодні в Україні закладів первинної медичної допомоги (на 10 тисяч населення) в чотири рази менше, ніж в країнах Євросоюзу.

Третє. Місцеві бюджети мають бути забезпечені коштами для повноцінного утримання й розвитку первинної ланки медобслуговування. На місцях краще знають, у якій лікарні зробити ремонт, де побудувати профілактичний центр, як і кого з медичних працівників забезпечити житлом тощо.

Четверте. Запровадити, нарешті, повноцінну систему сімейних лікарів. Вони отримуватимуть гроші насамперед не за лікування своїх клієнтів, а за профілактику захворювань.

Ці заходи стосуються безпосередньо медицини. Але основна реформа має бути в іншій площині.

Медицина й охорона здоров'я - різні речі. Реформувати треба саме систему охорони здоров'я. До медиків, як правило, звертаються вже хворі люди, а пріоритетом для держави має стати саме захист здоров'я. Держава повинна забезпечувати населення якісною їжею, водою, берегти чисте повітря, заохочувати боротьбу зі шкідливими звичками, стимулювати фізичне виховання молоді.

Сьогодні в Україні чи не в кожного школяра одне-два хронічні захворювання. 25% хлопчиків починають курити з 11 років, уживати алкоголь з 13-ти. Яскравим відображенням ситуації стали трагічні випадки на уроках фізкультури - діти не готові навіть до невеликих фізичних навантажень.

Україна невпинно вимирає. Минулого року ми перейшли 46-мільйонний рубіж (у мінусовому значенні) - на 1 січня 2010 року чисельність населення складала 45 мільйонів 962 тисячі осіб. Тривалість життя в нас набагато нижча, ніж у європейських країнах - у середньому 67 років (у Польщі - 75, у Франції - 80).

За рівнем смертності Україна - перша в Європі. І скільки б держава не витрачала коштів на медицину, навряд чи цей показник зміниться. Якщо не буде ефективних реформ, медицина забиратиме все більше й більше мільярдів із бюджету, доки не доконає всю країну.

Треба вкладати кошти в популяризацію здорового способу життя, у програми зміцнення здоров'я. Простіше кажучи, держава повинна вводити моду на здоров'я. Поки що відбувається все навпаки: у 2009 році в Україні був закритий останній профілакторій. А модним сьогодні, особливо серед молоді, є пиво уприкуску з цигаркою.

Отже, реформувати треба не медицину, а наше ставлення до власного здоров'я. Якщо ми хочемо, щоб країна існувала, у нас немає іншого виходу.

Максим Шкуро, перший заступник голови Солом'янської в м. Києві РДА