Битва нейрохірургів: чи вимре Київ від інсультів?

Версія для друку     Додати коментар

21.05.2010  13:15 __ Ольга Шевченко

Фото rus.kabar.kg

Мiй дядько - найчесніших правил -

одного разу в ліжко зліг,

Бо бідного інсульт ударив,

Й ніхто спасти його не міг...

І душу його прийняв Біг...

Саме така ситуація цілком ймовірно може статися у найближчому майбутньому з усіма "інсультниками" Києва. Адже столичні чиновники, вирішили зробити "революцію" в медицині: ліквідувати нейрохірургічне відділення у Центральній клініці міста - Олександрівській клінічній лікарні.

Замість цього вкрай важливого і унікального не лише для Києва, а й для України, відділення "слуги народу" планують відкрити дитячий нейрохірургічний центр. Допомога дітям - дуже благородна справа, але, на жаль, не в нашій державі. Під гаслом "Усе найкраще - дітям!" робляться чорні справи...

Як розповів на прес-конференції в УНІАН завідуючий відділенням та лікар-нейрохірург вищої категорії Олег Нечипорук, почалося все з "дрібниці", яку в Європі вирішують швидко і просто.

У дитячій клініці при Інституті нейрохірургії імені Ромоданова зламався комп'ютерний томограф - прилад, без якого неможливо надавати допомогу дітям з нейротравмою (травмою голови). Інститут був єдиним медичним закладом у столиці, який рятував дітей з цією проблемою.

Заклад звернувся до влади міста з проханням відремонтувати дорогий прилад, але отримав відмову: мовляв ви підпорядковані Академії меднаук, а не столиці, - там і просіть допомоги. Тому інститут позбавили можливості лікувати дітей з нейротравмою.

З травня минулого року медичну допомогу маленьким киянам з ураженням черепу стала надавати Дитяча клінічна лікарня №7 - там виділили для цього 10 ліжок, де вже було все необхідне обладнання - комп'ютерний, магніторезонансний томограф (КТ і МРТ). Операції та лікування маленьких пацієнтів проводили висококваліфіковані працівники відділення судинної нейрохірургії Олександрівської лікарні.

І все було добре, поки київська влада не "прокинулася" і не прийняла в кінці 2009 року "мудре" рішення: створити дитячий нейрохірургічний центр на базі "дорослої" Олександрівської лікарні, виділивши на це 30 мільйонів гривень. (І це замість того, щоб зекономити гроші під час кризи і просто відремонтувати старий чи навіть купити новий томограф для Інституту нейрохірургії за 800 тисяч гривень!). Все б нічого, якби це "на базі" не вилилось у ліквідацію дорослого нейровідділення.

Незрозуміло, чим завинив чиновникам успішний і так необхідний людям медичний підрозділ? Лише за 2009 рік його спеціалісти вилікували та врятували від неминучої смерті близько 1200 хворих, зробили майже 700 операцій на мозку, хребті та судинах. Проблема ще й в тому, що це єдине нейровідділення Києва, де робляться унікальні та складні мікрохірургічні відкриті операції і нейрорадіологічні операції (внутрисудинні втручання).

А діагностику судин головного мозку проводять на новітньому обладнанні - ангіографі, який коштує близько 12 мільйонів гривень. За придбання цього важливого приладу нейрохірурги бились давно. І от дочекались: за всі їх старання та неабиякі досягнення у порятунку людей влада хоче викинути їх на вулицю!! А разом з ними - і хворих-"інсультників".

Між тим, статистика інсультів в Україні просто жахлива: щороку в країні трапляється більше 100 тисяч нових випадків. 50% людей вмирає протягом першого року після хвороби. Також стрімко розвивається тенденція "омолодження" інсультів: від мозкового удару страждають, не лише люди похилого віку, а й 40-, 30- і навіть 20-річні!

Спеціалістів, які можуть підняти "інсультника" на ноги, вкрай не вистачає по всій Україні. Смертність від інсультів дедалі зростає і Україна вже давно вийшла на перше місце в Європі по цим страшним показникам.

А тут, у столиці-мегаполісі, де люди найбільше схильні до стресів, а отже - до інсультів, наші "державні мужі", прикриваючись дітьми, проводять сумнівні рокіровки!

Як розповів заступник завідуючого відділенням Олексій Шамаєв, 7 травня цього року генеральний директор ТМО "Старокиївське" Сергій Синицький, якому підпорядковується Олександрівська лікарня, приїхав у нейрохірургічний корпус № 7. Зібравши всіх хірургів, він заявив, що колектив йому дуже неприємний, і хоч йому не хочеться, але вимушений зустрітись.

Чиновник повідомив, що їхнього відділення ось вже як тиждень не існує, тож, мовляв, пишіть заяви на звільнення, а також на прийом до нового дитячого нейроцентру. І єхидно пообіцяв, що не кожного прийме у новий заклад, а лише тих, хто буде себе гарно вести.

Іронія долі полягає ще і в тому, що Синицький раніше був завідуючим цього відділення, і разом з командою лікарів "піднімав" цей медичний підрозділ. Тому дуже дивно, що на користь створення нового закладу замість старого він навів такі аргументи: "Мне всё это надоело!", "Ваше отделение - это неврология имени Синицкого Сергея Ивановича!" (справді, ці слова звучать вкрай переконливо, особливо з вуст головного нейрохірурга міста!), "Что вы имеете против детей?"

Останній аргумент - це взагалі наймодніший метод впливу серед українських чиновників. Дійсно, як тут заперечити? Це ж - діти! Втім, в нашій державі "майбутнє нації" використовується у 99,9 % випадків (особисті спостереження автора статті) як прикриття для сумнівних фінансових схем. "Під дітей" виділяються і списуються колосальні суми. І цьому безладу немає кінця.

У тому, що Синицький матеріально зацікавлений у відкритті дитячого центру на місці дорослого відділення, лікарі-нейрохірурги навіть не сумніваються. Судіть самі.

Сьогодні функції майбутнього закладу виконує дитяче відділення нейротравми на 10 ліжок при дитячій лікарні №7. За рік свого існування відділення виконало лише 15 відкритих операцій  на голові. В основному ж робота його полягала у хірургічній обробці ран у дітей. За рік сюди звернулось близько 3 тисяч маленьких киян, але було госпіталізовано всього 195. Завантаженість відділення складає 45%. (В той час як нейровідділення завантажене на 142%!)

Отже, як такої нагальної потреби розширювати дитяче відділення і відкривати цілий центр попросту немає, - вважають лікарі Олесандрівської лікарні. Тим паче, такою високою ціною - руйнуванням "дорослої" нейрохірургії і розпуском згуртованої команди кваліфікованих фахівців, які за 10 років сумісної праці навчилися розуміти одне одного навіть з напівжесту, що дуже важливо для ефективної роботи.

А якщо вже й створювати дитячий нейроцентр, то доцільніше це зробити у сьомій дитячій лікарні, де є усе необхідне обладнання. А для центру в Олександрівській треба це обладнання купувати. Ось тут, як вважають нейрохірурги, і є зиск для Синицького, адже при купівлі дорогого устаткування можна отримати силу силенну грошей у вигляді відкатів.

Це єдине зрозуміле пояснення, чому такий висококласний нейрохірург без ножа ріже своє рідне відділення. Ламати - не будувати.

Допоки ж поведінка головного нейрохірурга міста не викликає довіри. Після того, як його колеги відмовились писати заяви про звільнення, через кілька днів Синицький приїхав до них уже не один - а разом з колишнім міністром охорони здоров'я Миколою Поліщуком (вчителем більшості лікарів цього відділення) та головою Головного управління охорони здоров'я Києва Людмилою Качуровою.

Тепер всі троє стали переконувати по-іншому, мовляв, хлопці, ви нас не так зрозуміли: ніхто без роботи не залишиться і всі отримають місця в новому центрі, пишіть лишень заяви! Утім, медики більше не вірять своєму начальству. До того ж їм ще й досі не показали жодних офіційних документів, які б підтверджували інформацію про закриття нейровідділення і відкриття нового закладу.

Щодня наполегливий Синицький та його помічники "чергують" в Олександрівській лікарні: проводять "роз'яснювальні" бесіди з медсестрами та санітарками, мовляв, навіщо вам ті лікарі, вони на вас гроші заробляють, а з вами не діляться! Чи вам не все одно, кому надавати допомогу - дітям чи дорослим?

Дико це чути від лікарів, які давали клятву Гіппократа. Тож, за їхньою логікою виходить, що дітей лікувати треба, а люди похилого віку - нехай собі помирають, бо вже достатньо пожили?

Також робляться спроби переписати майно нейровідділення Олександрівської лікарні на баланс дитячого центру. Серед обладнання, що планують передати центру - вже згадуваний ангіограф, який в дитячій нейрохірургії майже непотрібний. Порівняймо: за рік експлуатації на ньому було обстежено біля 500 дорослих і жодної дитини, бо діти майже не страждають на патологію судин головного мозку.

Відкритими так і залишається низка питань. Чому дитячий центр чиновники хочуть відкрити саме в дорослій клініці? На існуючій території у 7-му корпусі попросту неможливо розмістити і дитяче і доросле відділення, хоча б тому, що корпус - не резиновий і вони там не помістяться ні фізично, ні за санітарними нормами.

До того ж за правилами, дитяче відділення не може бути організоване у дорослій лікарні.

Куди будуть доставляти людей з інсультами? У Лікарні медичної допомоги, куди планується звозити хворих, немає обладнання для проведення нейрорадіологічних операцій - найефективнішого способу лікування інсульту. Що робити цілій команді медиків, яких попросту позбавляють роботи?

Лікарі б'ють на сполох і здаватися просто так не збираються. Вони написали листа президенту та багатьом високопосадовцям, залучили до захисту своїх прав кваліфікованих адвокатів.

Утім, якщо ми всі не візьмемося рятувати це відділення, то хто знає, чи не вимре пів Києва від мозкових ударів? Не можна мовчати! Допоможіть лікарям - і свого часу, якщо (все ж таки не дай Бог!) знадобиться, вони віддячать, рятуючи ваше життя або життя ваших близьких! Бо всі ми - під Богом ходимо, і ніхто не знає, де може впасти... від інсульту.