Роздуми про вулиці "вчорашнього дня"

Версія для друку     Додати коментар

22.03.2010  14:44 __ Сергій Рудик

Узятися за перо мене змусили кілька публікацій, що днями вийшли у деяких столичних  газетах: "Улицам Мазепы и Петлюры вернут имя", "Менять названия улиц Мазепы и Петлюры пока не собираются" та інші.  

Складається враження, що "комусь" дуже закортіло побачити столицю суверенної держави, як мінімум, зразка 26 з'їзду КПРС і повернути вулиці "вчорашнього дня". 

Як голова Комісії з питань найменувань та пам'ятних знаків Київської міської державної адміністрації я давно цікавлюся матеріалами про найменування, перейменування вулиць, провулків площ, скверів нашого міста, спілкуюся з багатьма експертами та фахівцями.  

Я підрахував, що за роки незалежності у місті 111 вулиць отримали нові назви, з них 66 перейменовано, а 45 - це новостворені вулиці, яких раніше не було нанесено на карту міста.  

Для порівняння: за аналогічний період 20-го століття (60-80-ті роки) радянська влада повністю ліквідувала 303 старі вулиці, найменувала 469 нових та перейменувала - 815(!).  

Тільки  уявіть собі масштаби цих перейменувань! 

Завдяки послідовній роботі київської міської влади, починаючи з 1991 року й до нині, на карті столиці з'явилися такі звичні для багатьох сьогодні назви як Майдан Незалежності, Європейська площа, вулиця Лютеранська, вулиця Михайлівська, Банкова, Інститутська та багато інших.  

Донедавна - це площа Жовтневої революції, Ленінського комсомолу, вулиці Енгельса, Паризької комуни, Орджонікідзе та ще багато найменувань на честь подій та постатей, які не тільки ніяк не пов'язані з Києвом, вони не мають ніякого стосунку до України і невідомо за які заслуги і перед якою батьківщиною були увіковічені. 

Мені  приємно зазначити, що в столиці з'явилися вулиці, названі на честь справжніх українських героїв - видатних громадських, культурних, політичних діячів:

Михайла Грушевського (до 1991 року - Кірова),

Пилипа Орлика (до 1993 року - Чекістів),

Богдана Хмельницького (до 1993 року - Леніна),

Олеся Гончара (до 1996 року - Чкалова),

В'ячеслава Чорновола (до 2000 року - Косіора),

Героїв  Крут (2001 рік),

Василя  Стуса (до 2003 року - Радгоспна),

Павла Скоропадського (2003р),

Вадима Гетьмана (до 2005 року - Індустріальна),

Леся  Курбаса (до 2007 року - 50-річчя Жовтня),

Івана Мазепи (до 2007 року - Січневого повстання),

Георгія Гонгадзе (до 2007 року - Радянської України),

Симона  Петлюри (до 2009 року - Комінтерна) та багатьох інших значимих для України постатей. 

Вдумайтесь, що таке найменування вулиць, площ, провулків? Це не тільки прив'язка до місцевості, не лише її географічна назва, це вшанування пам'яті людей, які своїм життям, своїми справами заслужили на те, щоб їхні імена були увіковічені в назвах площ і вулиць рідного міста. 

Чудово  розумію, що після 70 років ідеологічної пропаганди та "правильного" тлумачення історії важко змінити нав'язану тодішньою владою стереотипи про сьогоднішніх героїв.  

Звичайно, з цих причин комусь може не подобатись постать гетьмана Івана Мазепа і його роль в історії України чи Богдана Хмельницького і його діяльність. Проте це наша з вами історія.  

Це наші, а не нав'язані кимсь герої!  

Чому  на 19-му році незалежності українець у власній країні повинен ходити вулицею, наприклад, Полупанова, який був командиром загону, що розстрілював крутян? Кого вшановано? Де логіка того, що в Києві - чотири вулиці Леніна. 

Я щиро переконаний, що вулиці, названі в честь видатних українців, не зникнуть з карти Києва. Не хотів би, щоб багаторічна робота міської влади у цій сфері була доведена до повного абсурду! 

Звичайно останнє слово завжди залишається за Київрадою, та щиро вірю, що в сесійній залі знайдеться чимало депутатів, яким, як і мені, болить та небайдужа Україна та українське. Які з достойністю продовжать добрі справи своїх попередників, що піднімали український прапор над київської мерією, та разом з іншими патріотами відстоювали право України на незалежність.