Доки можна знущатися над пам'яттю жертв?

Трагедії Бабиного Яру мають тривалу історію, наповнену визнаннями, забуттям і  блюзнірствами. Рішення про увічнення пам'яті масових розстрілів на території  Бабиного Яру, прийняте в 1945 році, було швидко відмінене і надовго забуте.

Такому ж забуттю піддали катастрофу 1961 року на Куренівці. Після численних протестів проти блюзнірського замовчування трагедії 1941 року, в 1976 році був зведений пам'ятник. В ньому ніщо не мало нагадувати про розстріли за етнічною ознакою. Так знищували євреїв і ромів, або по-іншому, циган.

Тільки в незалежній Україні був встановлений пам'ятник "Менора", який символізує пам'ять про масові розстріли євреїв фашистами. Потім були встановлені інші пам'ятники і пам'ятні знаки, що зумовило необхідність облаштування території як заповідника.

1 березня в 2007 року Кабмін прийняв постанову "Про Державний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр".

Оскільки заповідник був підлеглий Міністерству культури і туризму, Академія історії і культури євреїв ім. Шимона Дубнова запропонувала створити суспільну робочу групу для розгляду питань, пов'язаних із створенням і функціонуванням заповідника.

Пропозиція була прийнята і закріплена наказом Мінкульту. Група обговорювала питання, пов'язані з історією і планами розбудови заповідника, а також намагалася розв'язати проблему, поставлену Мінкультом. Останнє запропонувало висунути кандидатуру на посаду директора заповідника.

У кінці липня група представила шість кандидатур, але це Мінкульт це не цікавило. Його керівництво вже знало про рішення уряду передати "Бабин Яр" Українському  інституту національної пам'яті, і тому в.о. директора  став його співробітник Павло Нестерчук, який раніше не займався проблемами, увічненням яких присвячений заповідник.

Причому з цим призначенням Мінкульт тягнув більше двох місяців, і тому заповідник "Бабин Яр" зареєстрований пізніше. Далі Міністерство під приводом того, що до кінця року залишилося мало часу, з 1 мільйона 200 тисяч гривень, виділених для заповідника, вилучило мільйон для власних потреб.  Так здійснюється блюзнірський грабіж "Бабиного Яру".

Але повернемося до доручення Кабміну про передачу заповідника, не дивлячись на відсутність в Українському інституті національної пам'яті фахівців по проблемах заповідника, необхідних приміщень і т.і.

У зв'язку з цим, в листі Антифашистського комітету відзначено: "Передача Заповідника до УІНП, який переймається історією ОУН-УПА, викликала обурення єврейських та інших громад України і світу".

Директор УІНП Ігор Юхновський, виступаючи на конференції з українсько-єврейських відносин, відкрито пропонував націонал-шовіністичний підхід до розгляду проблем. Антисемітська позиція Юхновського була викрита і у статті "Стыдная болезнь" (Хадашот, №5, январь 2010).

Юхновський нагородив хрестом Петлюри заступника мера Києва Сергія Рудика за те, що той добився перейменування вул. Комінтерну у вул. Петлюри. У зв'язку з цим варто нагадати Ігорю Рафаїловичу, що ще зовсім недавно він був номенклатурою ЦК КП України.

Його кандидатуру в обов'язковому порядку погоджували в цьому ж Центральному Комітеті. І, зрозуміло, не на предмет наукової відповідності, але виключно з погляду політичної лояльності. Що окрім обурення ж може викликати передача заповідника "Бабин Яр" в руки антисемітів-петлюрівців?

Тому багатьма передача заповідника до УІНП сприймається як блюзнірство, президент Віктор Ющенко у 2006 році заявляв, що "Бабин Яр" має стати щепленням від ксенофобії.

Не дивно, що жодна з вимог уряду щодо заповідника (погодження до кінця 2008 року генерального плану розвитку і  т. ін.) не виконана. Сама ж територія  заповідника продовжує знаходитися  у підпорядкуванні Київської міської державної адміністрації, яка у післявоєнні роки забезпечує її розвиток.

До того ж, Музей історії Києва має значний матеріал по проблемах, які стосуються заповідника. Таким чином, заповідник опинився вже не в Міністерстві, але ще не в УІНП.

Директор заповідника "Бабин Яр" Борис Глазунов вимушений вирішувати проблеми без будь-чиєї допомоги. До того ж його можливості вельми обмежені. Він не може навіть дати звичайне інтерв'ю, навіть те, на яке погодився. Отримавши питання, він обіцяв на них відповісти, але через декілька днів повідомив, що йому заборонили. Хто ж міг заборонити, якщо заповідник формально нікому не підлеглий?

Питання залишилося без відповіді. Інший випадок виявився ще більш загадковим. Нещодавно герой України, видатний поет Дмитро Павличко вирішив оглянути заповідник.

Його директор люб'язно погодився зустрітися з поетом біля Менори, проте у призначений час директор не з'явився. Невже знову хтось заборонив? Усі ці негідні "ігри" навкруги заповідника жодною мірою не свідчать про прагнення гідним чином пошанувати пам'ять трагедій Бабиного Яру.

Можливо, хтось намагався дочекатися виборів, щоб покласти відповідальність за всю тяганину на нову адміністрацію. Ясно одне - збереження нинішнього становища обумовлює продовження тяганини.

Це  стає очевидним після ознайомлення з кабміновськими відписками, зокрема, на звернення та запити народних депутатів щодо жалюгідного стану "Бабиного Яру", який майже не отримає фінансування, внаслідок чого не виконуються відповідні урядові ухвали.

Прем'єр-міністр повідомила у листі, що за інформацією УІНП, процес передачі заповідника даному Інституту завершений. Це твердження виглядає неправдоподібно, оскільки межі "Бабиного Яру" ще не затверджені, а отже він існує лише де-факто.

Проект землекористування заповідника не завершений, оскільки для цього немає коштів. Але про це у відповіді прем'єр-міністра ні слова.

Що  ж стосується приміщення по вул.Мельникова,44, де передбачається розмістити дирекцію заповідника і Музей пам'яті жертв Бабиного Яру, то у листах також не зазначено коли це приміщення може бути передано заповіднику. Також невизначено прем'єр-міністр пише і про фінансування заповідника на 2010 рік.

Така  відповідь, яка більше скидається на відписку, свідчить лише про те, що уряд нічого не зробив для виконання власних рішень щодо "Бабиного Яру" і не збирається що-небудь робити надалі. А навіщо? Адже цьому уряду вже недовго залишилося...

Олександр Найман, головний вчений секретар Академії  історії та культури євреїв  ім. Шимона Дубнова, кандидат політичних наук