Страсті за Оленою Телігою

14.10.2009  09:47 __ Богдан Червак


Фото utoronto.ca
Спочатку дві хороші новини для шанувальників Олени Теліги. Як повідомили ЗМІ, у сквері Київського політехнічного інституту нещодавно встановлено та урочисто відкрито пам'ятник відомій українській поетесі.

Чавунний монумент розробив відомий скульптор Володимир Щур. Поетесу зображено ще зовсім юною - вісімнадцятирічною. Так забажали студенти. Саме вони обирали та вирішували кого з відомих персоналей увіковічнити у сквері. Кошти на пам'ятник збирали викладачі та студенти. До цієї благородної справи долучилися благодійники.

Інша  хороша новина. У Бабиному Яру відновлено Пам'ятний Хрест та меморіальні таблиці, що були встановлені Проводом ОУН на честь Олени Теліги та її соратників, які у роки Другої світової війни виборювали державність України в окупованому нацистами Києві. Нагадаємо, що у липні невідомими особами було здійснено акт вандалізму, зруйновано одну із святить українського народу, яка символізувала героїзм національно-визвольного руху.

На  цьому хороші новини закінчуються. Натомість з'явилися тривожні. Але все по порядку.

Ще  у 2006 році Президент України Віктор Ющенко видав Указ  "Про відзначення 100-річчя від дня народження Олени Теліги", яким передбачалося встановлення до 2008 року "на території Меморіального комплексу "Бабин Яр" у м. Києві пам'ятника Олені Телізі та її соратникам".

Завершується 2009 рік, а пам'ятника одній із визначних діячок національно-визвольного руху, видатній українській поетесі, членам ОУН так і не споруджено. Іншими словами, указ Глави держави - проігноровано.

Натомість нещодавно Київський міський голова Леонід Черновецький підписав розпорядження про встановлення у Бабиному Яру пам'ятника активістці комуністичного підпілля Тетяні Маркус.

Наразі розробляється проектно-кошторисна документація на спорудження об'єкта. На стадії затвердження перебуває ескізний проект постаменту та облаштування ділянки, де буде споруджено пам'ятник. Вже відомо, що висота скульптури сягатиме понад два метри. Фінансувати роботи з виготовлення та монтажу пам'ятника, згідно з розпорядженням мера, будуть невідомі меценати.

У цьому зв'язку виникає логічне запитання, хто ж така Тетяна Маркус?

Інформації  про неї небагато. Відомо, що Т. Маркус народилася у 1921 році на Полтавщині. З 1938 року працювала секретарем відділу кадрів пасажирської служби на Південно-західній залізниці, а з липня 1940 року у трамвайно-тролейбусному парку Кишинева.

У 1941 році Маркус повертається до Києва, де бере участь у більшовицькому підпіллі. Вона була зв'язковою Київського підпільного міськкому партії та учасницею диверсійно-винищувальної групи. Працюючи в офіцерській їдальні, труїла німецьких офіцерів, причому на неї ніколи не падала підозра.

Своїм залицяльникам призначала побачення в таких місцях, де на них чекала засідка червоних підпільників. Внаслідок зради Маркус спіймали і видали гестапівцям. Була розстріляна німцями 29 січня 1943 року. Ще одна суттєва деталь: у 2006 році указом Президента Ющенка Т. Маркус посмертно присвоєно звання Героя України із врученням Ордена "Золота Зірка".

Таким чином у Бабиному Яру, де у роки Другої світової війни знайшла свій останній притулок Олена Теліга, інші активні учасники боротьби за незалежність України може бути споруджений пам'ятник... діячці комуністичного підпілля Т. Маркус.

 Цікаво, що на запит Всеукраїнського жіночого Товариства ім. Олени Теліги, яке тривалий час домагається виконання указу Глави держави щодо спорудження у Бабиному Яру пам'ятника своїй патронці Київська влада надала дуже двозначну відповідь.

Зокрема було повідомлено, що пам'ятник буде споруджено у разі уточнення місця  його розташування та розроблення плану благоустрою прилеглої території з урахуванням концепції генерального плану Державного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".

Крім того, мають бути вирішені земельні та майнові питання. На практиці це означає, що ніхто із київських чиновників не має серйозного наміру виконувати указ Президента України, щоб, врешті-решт, встановити пам'ятник відомій українці.

В історії із пам'ятниками Телізі і Маркус існує кілька морально-етичних та політичних підтекстів, на які не можна закривати очі.

Насамперед, треба відзначити об'єктивний факт ігнорування Київською владою указу Глави держави, що призвело до фактичної "війни пам'ятників". Той, хто до цього допустив, без сумніву, діяв аморально.

Не  думаю, що ця "війна" може мати якісь негативні наслідки для постаті Олени Теліги. Її суспільний авторитет, геніальність, непересічне значення для історії України та історії вітчизняної і європейської літератури ніщо не може затьмарити.

Навпаки, інтерес до життя, громадсько-політичної діяльності, творчості О. Теліги з року в рік зростають. На цьому тлі "ігри" довкола пам'ятника лише зайвий раз підкреслюють недолугість окремих наших чиновників, які так і не зрозуміли, що такі моральні категорії як "національна честь", "національна справедливість", "історична пам'ять", і "обов'язок перед нацією" мають більшу вагу, аніж сьогоденна політична коньюктура.

Врешті, не важко передбачити, що намагання "витіснити" Олену Телігу з Бабиного Яру шляхом спорудження пам'ятника Т.Маркус  може спровокувати серйозне політичне протистояння та міжнаціональну напругу. Адже Теліга для багатьох людей - передусім символ українського національно-визвольного руху, наругу над яким вони не терпітимуть.

 Свого часу Олена Теліга написала блискучу статтю "Партачі життя" у якій розмірковувала над певними дефектними явищами у суспільній поведінці українців. З цього приводу зокрема зазначала: "Як же можна назвати тих, що перешкоджають на шляху до творення цього життя, що не раз свідомо, по чужому наказу, валять вже його збудовані підвалини, навіть розуміючи їх цінність, як не тими, що його руйнують і псують, себто, кажучи коротко і без куртуазії, - партачами життя...

Вони, як соняшники, хилять свої голови то в  один, то в другий бік, залежно від  того, в який саме бік падає сонце загальної опінії чи чийогось  успіху і де саме можна витягнути максимум матеріальної користі для себе.

Під  час бурі, під час боротьби, під час гострого напруження двох сторін, коли невідомо, кого чекає перемога, вони свідомо плутаються між одними і другими, кажучи компліменти то одним, то другим, готові стати кожної хвилини при боці все одно якого переможця, помагаючи йому лише в його останньому ударі, щоб цим дешевим коштом купити собі право бути пізніше в перших рядах коло нього.

І в той час, коли переможці, поконавши ворога, відразу ж рвуться до нової боротьби з живим, це власне вони ще довго дотоптують своїми чобітками поконаного противника, щоб крутнути закаблуком вже на його трупі - і з глибоким версальським поклоном схилитися перед новим сходячим сонцем.

І найцікавіше, що те, що не дається багатьом героїчним зусиллям, це завжди вдається партачам життя".

До  цих слів важко щось додати.  

Богдан  Червак

powered by lun.ua