Столична влада не знає, що робити з киянами

На  написання цієї статті для УП мене надихнув сьогоднішній дзвінок із секретаріату Київради. Телефонували із запитанням: "А що робити з 600 тисячами підписів киян проти підвищення житлово-комунальних тарифівіз, які зібрав БЮТ у Києві?"

Прикро, що за три роки управління столицею чинна влада так і не дізналась, що робити із колективним зверненням сотень тисяч киян. А відповідь дуже проста: або брати його до виконання, або складати з себе повноваження, в разі неспроможності виконати волю киян.

І репліки мерії на зразок того, що за умов світової фінансової кризи при існуючій зношеності водопровідних мереж єдиним виходом є підвищення тарифів - це від невміння чи небажання працювати.

Адже чи може собі дозволити підприємець, який працює на конкурентному ринку, в кризові часи підвищувати розцінки на свої послуги? Чи може собі дозволити мер європейського міста в умовах кризи збільшувати комунальні тарифи?

Кияни проти нових тарифів на компослуги

Ні, все відбувається з точністю до навпаки. Або знаходь у бюджеті підприємства чи міста за рахунок чого скорочувати витрати, або знаходь додаткові джерела доходів, або тебе завтра на ринку чи в мерії не буде. І на твоє місце прийде ефективніший менеджер. На жаль, це правило діє лише на конкурентному ринку і лише в європейських містах.

Коли  ж я чую зітхання столичних  чиновників про безальтернативність зростанню тарифів, мене просто нудить. На окремих прикладах покажу чому.

Приклад 1. Скорочення витрат. Через нефінансування з міського бюджету витрат по обслуговуванню теплових лічильників у розмірі 350 гривень, перевитрати бюджету лише по одній з київських поліклінік складають більше 22,5 тисяч гривень на місяць. Це - понад 270 тисяч гривень на рік лише по одній 5-поверховій поліклініці. А в Києві більше 10 тисяч багатоповерхових будинків, переважна більшість з яких тепловими лічильниками не обладнана.

Приклад 2. Додаткові джерела  доходів. Мабуть, не всім відомо, що з прийняттям рішення сесією Київради про надання в оренду земельної ділянки якомусь підприємству, процес оформлення цієї земельної ділянки не закінчується.

За цим має слідувати підписання договору оренди земельної ділянки. За час між датою прийняття рішення та датою підписання договору, міський бюджет недоотримує від 2 до 11% від грошової оцінки цієї земельної ділянки, залежно від виду діяльності підприємства.

А згідно з результатами перевірки КРУ, договори оренди часом укладаються Київською владою навіть через 23 місяці після прийняття рішення. І не варто забувати, що договір оренди підписується особисто мером Л.Черновецьким.

До  сказаного можна додати й кілька тез щодо економічної обґрунтованості тарифів. В першу чергу, це стосується послуг з утримання будинків і прибудинкових територій - так званої "квартплати". Вона включає в себе більше 20 послуг, про переважну кількість яких, як показали проведені БЮТом громадські слухання, кияни навіть не здогадуються.

Зокрема, близько чверті квартплати займає щотижневе прибирання (тільки невідомо ким?) сходових клітин. А ще дератизація та дезінсекція, обслуговування димовентиляційних каналів та прибирання підвалу, технічних поверхів й покрівлі, поливання дворів, клумб і газонів, прибирання і вивезення снігу, освітлення місць загального користування і підвалів, періодична перевірка, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води та теплової енергії (саме тих, якими не обладнана більшість київських багатоповерхівок) тощо.

Саме  те, що КМДА нахабно заклала у тарифи вартість цих псевдо-послуг й викликає переляк столичної  влади перед громадськими слуханнями та 600 000 підписів киян.

Таких коробок зібрали чимало. Майже 600 тисячам киян нова "комуналка" не під силу

За  таких умов найкращою наукою для  столичної влади була б сплата киянами вартості житлово-комунальних  послуг за старими тарифами. Тим  паче, що розпорядження Кабінету міністрів  України дає для цього усі підстави. 

Сергій  Мельник - депутат фракції "Блок Юлії Тимошенко" у Київській міській раді, член постійної комісії Київради з питань бюджету