Забудувати будь-якою ціною

І є тільки одна причина, щоб будівництво продовжувалось, - ненаситне прагнення грошей, котре об'єднало забудовника та місцеву владу за повного ігнорування питання державною владою у спільній боротьбі проти власних громадян, історії та здорового глузду. 

Отже, по порядку.

Центральному персонажу цієї історії - нещасному забудовнику ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" - не позаздриш. З одного боку заважає українське законодавство: будівництво, бачте, знаходиться в межах охоронної зони заповідника "Софія Київська", (наказ Міністерства культури і туризму від 23.12.2005 №1076).

З іншого насувається ЮНЕСКО, розмахуючи Конвенцією про збереження всесвітньої природної і культурної спадщини, відповідно до якої Україна вже встигла взяти на себе міжнародні зобов‘язання. А Інститут геологічних наук НАНУ підсовує висновок про небезпечність будівництва, вказуючи на те, що в самому заповіднику через підняття рівня ґрунтових вод з вини подібних забудов вже істотно підмиті фундаменти споруд.  

Однак відчайдушних забудовників такі дріб'язкові перешкоди не спиняють: окрім скандального будівництва на вул. Гончара в охоронній зоні вже заплановано нові за такими адресами: Стрілецька 10/1 (десятиповерховий будинок із двоповерховим підземним паркінгом!), на розі вул. Стрілецька і провулка Георгіївський, вул. Десятинна 13, вул. Софіївська 2/21.

Ці ділянки також знаходяться в безпосередній близькості до культурного заповідника "Софія Київська", більшість із них - у безпосередній близькості до Софії Київської, і кожне з них може призвести до часткового або повного знищення заповідника.   

Що ж надає нашим сміливцям такої впевненості? Вони відчувають лікоть підтримки Державної служби охорони культурної спадщини та її керівника Миколи Кучерука, що штампують погодження на будівництва у межах охоронних зон десятками. Хотілося б нагадати Кучеруку та його команді про покладений на них обов‘язок збереження культурної спадщини... от тільки навряд чи проблема у поганій пам‘яті.  

На жаль, збереженням нашої культури значно більше переймаються за кордоном, ніж в Україні. Міжнародні експерти цього року особливо прискіпливо вивчають пам‘яткоохоронну політику київської та державної влади.

Фахівці ЮНЕСКО за результатами інспекційних місій у березні та серпні зробили висновок про абсолютну безконтрольність будівництва в охоронній зоні "Софії" та відсутність погодження  планів будівельних робіт із ЮНЕСКО - Центром всесвітньої спадщини та ІКОМОС. А це порушення вищезгаданих міжнародних зобов‘язань.

Чим це загрожує? У червні цього року на 33-ій сесії ЮНЕСКО було ухвалене рішення: у разі, якщо негайно не буде вжито  заходів зі збереження буферних зон  заповідників "Софія Київська" та "Києво-Печерська  Лавра", вони потенційно опиняються у так званому "чорному списку". Наступний крок - виключення зі списку світової культурної спадщини.

А це потужний удар по міжнародному образу країни. Що ж, мабуть, комусь дуже подобається, що Україна в очах світової спільноти асоціюється виключно з Чорнобилем. Між іншим, Дрезден, якого на цій таки 33-ій сесії виключили зі списку пам‘ятників ЮНЕСКО, схаменувся і шукає шансу повернути втрачене. Чи дочекаємось ми розуміння з боку наших чиновників - питання, швидше за все, риторичне. 

Жителі  прилеглих будинків роблять спроби "примушення до розуміння". Для них це вже не просто питання престижу: тріщини, що з‘явились на зовнішніх та внутрішніх стінах будинків (що є, до речі, історичними пам‘ятками) можуть призвести до їх часткової або повної руйнації, і тоді сотні сімей залишаться на вулиці. Так що риторика "розбудови і розвитку Києва" та "потреби в житлі" не спрацьовує: поки будуємо одне, руйнується інше, значно цінніше.  

Усе це виливається у протистояння, де кожна сторона застосовує доступні їй методи: з одного боку мітинги та акції протесту, з іншого - залякування судовими позовами і навіть сльозоточивий газ та фізичну силу. Один з методів - громадські слухання - намагаються використати обидві сторони.

Однак забудовнику не залишається нічого іншого, крім як фальсифікувати їх, адже громада не на його боці. Зал забитий сторонніми людьми (замість місцевих, яких просто-напросто туди не допускають), відсутні реєстраційні списки та результати голосування у протоколі - ось як це відбувається. Коли ж ініціативна група намагається провести справжні слухання, то наштовхується на погрози та неможливість вибити приміщення.

Однак 2 лютого 2009 року 310 мешканцям Києва все-таки вдалося проголосувати проти скандальної забудови. Зараз ніхто з них не може почуватися в безпеці через стеження, залякування, прослуховування телефонів. Це війна, в якій забудовник не добирає засобів.

Апогеєм став судовий позов до місцевих жителів щодо перешкоджання будівництву, яке - слідкуйте за руками! - ведеться всупереч вимогам суду! Адже з грудня 2008 року діє ухвала Шевченківського районного суду про призупинення будівельних та земельних робіт за адресою Гончара, 17-23.

От тільки не виконувалася вона жодного дня, а  судові виконавці не були допущені на територію будівництва. Утім, ми вже знаємо, що наших забудовників не спиняють усілякі дрібниці - на кшталт законності, прав людини чи збереження історичної спадщини.  

Зважаючи на критичність ситуації мешканці усіх будинків, прилеглих до будівництва, звернулися з листами до Президента, Прем'єра-міністра, Голови Верховної Ради та народних депутатів, Генерального прокурора, депутатів Київської міської ради.

Окрім вирішення конфлікту безпосередньо щодо цього будівництва, мешканці вимагають системних змін щодо охорони культурної спадщини, зокрема, відновлення скасованого Президентом Указу, яким заборонялось висотне будівництво в історичному центрі міста, розслідування діяльності керівництва Державної служби охорони культурної спадщини, припинення практики виділення земельних ділянок в межах охоронюваних зон.    

Інна Совсун,

 

 

 

Наталя Онищенко