Моя правда. Ніякого паркану вже немає

Версія для друку     Додати коментар

27.07.2009  12:45 __ Анатолій Коноваленко

Як генеральний директор ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", яка вимушено стала однією з сторін конфлікту навколо будівництва по вул. О.Гончара, 17-23, хотів би висловити власну позицію стосовно ситуації, що склалася.  

По-перше, я маю  всі підстави стверджувати, що напад  на будівництво по вул. О.Гончара був заздалегідь спланованою рейдерською акцією під прикриттям депутатського мандату. Навмисне руйнування і захоплення приватної власності за безпосередньої участі народного обранця інакше, ніж "політичне рейдерство" назвати не можна.

Перед тим, як учасники "мирної акції протесту" почали трощити приватне майно за допомогою електрорізаків та автокранів,  депутат ВР Кирило Куликов охоче позував перед камерами з кувалдою в руках. Невже це не яскравий приклад хизування власною безкарністю, яку йому, на жаль, дає статус народного депутата? 

Серед інвесторів проекту будівництва - декілька іноземних бізнесменів з Австрії, США та Ізраїлю. Роботи на будівельному майданчику проводяться вже майже рік, при цьому сума вкладених в проект коштів вже сягнула понад 25 мільйонів доларів. США, а ступінь готовності об'єкта складає близько тридцяти відсотків.   

14 липня на території, де ведеться будівництво, було влаштовано справжні бойові дії. Під час нападу на будмайданчик, "самооборонець" Куликов не соромився погрожувати будівельникам та власним прикладом заохочував протестувальників до атаки. "Активісти" КУПРу та ГО "Я-Киянин", видаючи себе за жителів сусідніх будинків, натхненно ламали бетонну огорожу та ворота для в'їзду транспорту. За цими подіями байдуже спостерігала столична міліція, більше того - сприяла нападу, блокуючи охорону об'єкту.   

Бої продовжуються і в інформаційному просторі - забудовника безпідставно звинувачують у використанні сльозогінного газу. Втім, будь-хто з бажаючих може подивитися відео з місця подій на вул. О.Гончара і зробити власні висновки, хто ж все-таки під час інциденту використовував силу та газові балончики. 

У підсумку, Куликов  та його поплічники порушили зразу  три статті Кримінального кодексу: групове порушення громадського порядку (293 ст. Кримінального кодексу України), протидія законній господарській діяльності ( 206 ст. ККУ),умисне знищення і пошкодження майна (194 ст. ККУ).

Напад, здійснений 14 липня, завдав збитків на суму понад 300 тисяч гривень, а кожен день затримки будівництва обходиться компанії в 750 тисяч гривень. Як депутат Куликов буде повертати кошти за заподіяну шкоду - чи попросить скинутися нападників, чи заплатить з власної кишені - це вже його власна справа. 

Тому коли він називає те, що відбувається навколо будівництва війною - то з ним важко не погодитися. Інша річ, що наша компанія відстоює свої переконання в судах, а Куликов -  з кувалдою в руках і міліцією на короткому повідку.  

По-друге, я б хотів застерегти тих, хто називає будівництво по вул. О.Гончара,17-23 незаконним. Наша компанія має всі юридичні підстави стверджувати - жодної норми законодавства порушено не було, і ми маємо на руках всі дозвільні документи, які надають нам право і надалі вести будівництво.  

Тому коментарі офіційних осіб, зокрема керівника центру громадських зв'язків Головного управління МВС України у місті Києві Володимира Поліщука  на зразок "Ми, київські міліціонери, є так само жителями столиці, ми також не бажаємо, щоб поблизу Софії тривала незаконна забудова" ми вважаємо упередженими.

Якщо міліція разом з КУПРом і Куликовим 14 липня протестувала проти будівництва, то чому її співробітники були в робочий час у формі і зі зброєю? Хоча, звичайно ж, про виконання службових обов'язків тоді не йшлося - статисти у міліцейських кашкетах ні газових балончиків, ні кувалд у нападників не відбирали. 

В якості аргументів на свою користь Куликов та його прибічники посилаються на низку юридичних документів, зокрема, й на ухвалу Шевченківського  районного суду міста Києва від 10 грудня 2008, яка забороняє  ТОВ "Інвестиційно-будівельна група"  проводити пошукові, проектні  та будівельні роботи на земельній ділянці, та називають її діючою і на сьогоднішній день. 

Водночас, окрім вказаної ухвали, набуло законної сили та є обов'язковим до виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2009 року, яким ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" зобов'язано забезпечити будівництво до 31 грудня 2010 року.  

Однак, ТОВ "Інвестиційно-будівельна група", є лише замовником будівництва, тому самостійно не виконує жодних будівельних робіт з огляду на відсутність відповідної ліцензії. Такі роботи, на підставі договору, виконує генеральний підрядник - ТОВ "Будівельник-Сервіс". І нам до цих пір невідомо фактів заборони ТОВ "Будівельник-Сервіс" проводити будівництво за цією адресою.   

Іншим юридичним  документом, про який згадують "куликовці", є припис  зампрокурора м. Києва, винесений, до речі,  не забудовнику чи генеральному підряднику, а Начальнику Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, якого зобов'язали вжити заходів щодо призупинення виданого ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" дозволу на виконання будівельних робіт.  

Варто зауважити, що продемонструвавши вперше цей припис на будівництві, депутат Куліков, не дивлячись на свій статус парламентарія, продемонстрував кричущу юридичну безграмотність, та навіть зумисне ігнорування законодавчих норм.

Цей документ був продемонстрований депутатом ( винесемо за дужки, де і як він його отримав) в якості копії, без реєстраційного номера і печатки. Лише згодом, Куликов все ж таки здогадався його зареєструвати, що, звичайно, не відміняє невідповідності цього документу чинному законодавству.  

Згідно з рішенням Конституційного суду, скасування актів індивідуальної дії, до яких відносить і рішення Київради про виділення земельної ділянки, неможливе. В даний момент цей припис оскаржено у Генеральній прокуратурі, а проведення робіт на будівельному майданчику на час розгляду призупинено. 

Не маючи "залізних" юридичних аргументів, депутат Куликов навіть посилається на рекомендації ЮНЕСКО. Але в конвенції про охорону культурної спадщини немає жодного пункту, який би зобов'язував забудовника звертатися до ЮНЕСКО щодо питань погодження будівництва. Регулювання забудови Києва, в тому числі і його історичної частини, є виключно прерогативою місцевої влади, тому спроби втягнути в конфлікт поважну міжнародну організацію виглядають надуманими та беззмістовними. 

Далі про обставини, про які Куликов та його прихильники намагаються не згадувати.

Маючи нагоду довгий час спілкуватися з мешканцями вул. О. Гончара, я особисто можу перерахувати незадоволених  будівництвом у сусідніх з будівельним майданчиком будинках. Їх рівно 9 чоловік з трьох будинків, що прилягають до забудови.  

Один з незадоволених, кадровий офіцер СБУ Нікіфоров, вже одного разу бігав п'яний по території будмайданчика, погрожуючи пістолетом, що врешті-решт призвело до службового розслідування на роботі. Після цього запал захисника відчутно згас, а прапор протесту з його слабнучих рук підхопив депутат Кирило Куликов, який теж, за випадковим збігом обставин, живе неподалік. 

Щодо протесту, який народний депутат Куликов вперто видає за громадську непокору мешканців вул. О. Гончара, я хочу зазначити  - жодного конфлікту з жителями навколишніх будинків у забудовників не існує. Більш того, ми завжди йшли назустріч побажанням мешканців сусідніх будинків у їх бажанні отримати певні "бонуси" щодо благоустрою району. 

Зокрема, за бажанням мешканців, напроти будівництва  за наш кошт було побудовано дитячий  майданчик. Інша річ, що замість дошкільнят там частіше можна зустріти компанії, які розпивають спиртні напої, але то вже питання звичаїв. Коли зайшла мова про те, що забудовник за свій кошт поставить мешканцям сусідніх будинків пластикові вікна, виявилось, що наприклад, в будинку напроти не має до кого звернутися - там практично всі помешкання здані під офіси. 

Ми власними силами відремонтували приміщення для лабораторії лікарні, що знаходиться поруч та відремонтували дах сусіднього будинку. Ці факти може перевірити кожен бажаючий, просто прийти і запитати у жителів, що живуть по сусідству з будівельним майданчиком.

Звичайно, незадоволені повсякчас знайдуться, але й завжди можна знайти компроміс. Та шукати його потрібно з людьми, які безпосередньо мають відношення до ситуації, а не з бойовиками КУПР, про бізнес-діяльність яких у сфері блокування забудов вже давно ходять легенди. 

На своїй недавній прес-конференції, стислим викладом якої і є матеріал "Правда вiд Куликова: по iншу сторону паркану" , Куликов повідомив ЗМІ про свою зустріч з відомим київським забудовником І. Куровським, у якого, за словами депутата, він і проконсультувався стосовно тонкощів будівельних взаємовідносин. Чи треба це розуміти, як знак того, що на так званих "скандальних забудовах", які приписують Куровському, ми пана Куликова вже ніколи не побачимо? 

На тій же прес-конференції, патріарх української поезії Борис Олійник, якого ми, звичайно ж, поважаємо, заявив, що події на вул. О. Гончара - це "проект витіснення українців з їх території в інтересах "золотого мільярду".

Ми далекі від пафосних конспірологічних теорій, і не маємо іншої мети, крім успішного ведення свого законного бізнесу. Але разом з тим у нас є впевненість, що гармонійне поєднання старого й нового задля покращення іміджу столиці - це вірний шлях, а прирікання киян до існування в аварійних будинках заради власного політичного піару - це злочин.

Чи може порядний інвестор розраховувати на те, що в нашій країні право депутатського значка не буде вище за закон? Зважаючи на останні події - ні. Тому не треба дивуватися, що інвестор тікає з України в ті країни, де правила гри не змінюються залежно від настрою чиновника, а норми законодавства - однакові для всіх. 

Так от, пане Куликов, ніякого паркану вже немає. Його зруйнували ваші люди під прикриттям вашого особливого недоторканого статусу.