Корупційний кредит як дзеркало української демократії

Київська адміністрація на чолі з демократично обраним мером дохазяйнувалася до спустошення міської казни. Тепер, використовуючи особливі зв'язки нагорі, вона домовилася з Нацбанком України отримати кредит у 1,2 млрд. грн. Схема до непристойності оголена. Кредит отримає придворний і підконтрольний банк "Хрещатик", який потім переведе гроші київській мерії. 

Правда є складності:  

1) вказаний кишеньковий банк настільки дрібний, що мільярдних сум ніколи на своїх рахунках не мав, і жодний фінансовий інститут у "твердому стані" таких сум цьому банку не позичить.  

Тоді мерія, аби придати цьому карлику ваги, передає йому у заставу (що є еквівалентом тимчасового отримання права власності) десятки будинків у столичному місті, де сьогодні розміщені установи міністерства закордонних і внутрішніх справ, СБУ, прокуратури, судів, національних театрів, академічних і медичних інститутів та інших, загальним числом більше 50. 

Кому не зрозуміло, що така застава - фікція? Що при усіх обставинах ці установи у відповідних будинках мають і будуть працювати. Кому не зрозуміло, що фінансові інститути мають договори з муніципальною владою на користування (оренду) приміщеннями, а отже останні не можуть бути продані для компенсації зобов'язань боржника, тобто не можуть бути передані у заставу? Це не розуміють лише банк "Хрещатик" і Національний банк України. Ну, про маріонеткову функцію першого не варто й говорити, але чому НБУ діє із заплющеними очима.  

Пригадується, що коли він восени рефінансував банк "Надра" на 7 млрд. грн., то теж "не побачив", що у останнього немає заставного майна на 20-25 млрд., необхідного по закону.  

Це означає, що НБУ, приймаючи фіктивну заставу, знає наперед, що гарантій повернення кредиту "Хрещатику" немає і банк буде визнаний банкрутом. Може вже існує й план та учасники його "рекапіталізації"? 

2) Кредит, який хоче отримати київська верхівка, не буде направлений в економіку міста (наприклад, у будівництво метро, реконструкцію аеропорту чи набережних причалів, нових утилізаційних чи енергетичних об'єктів тощо, які потрібні і дали б Києву нові доходи і прибутки).  

Він потрібен, як пояснюють київські чиновники, для оплати боргів комунальних підприємств перед "Нафтогазом України" та іншими енергетичними монополіями. Отже гроші будуть витрачені без майбутнього повернення. Чим тоді погашати кредит (за 2 роки борг міста по ньому зросте до 1,9 млрд. грн.)? Джерел погашення позички не буде.  

За таких обставин потрібно буде брати гроші з інших статей міського бюджету, але практично усі вони є "захищеними" - зарплата, соціальні нарахування, енергоплатежі - і не можуть бути зменшені.  

Іншими словами, жодний муніципальний бюджет не має права отримувати великі довгострокові кредити, якщо вони не направлені на фінансування прибуткових проектів. І Київ - не виключення. На наш погляд, Кабінет Міністрів України, як орган, що забезпечує збалансованість бюджетної системи держави, мав би це пояснити київському керівництву. Голос фракції Блоку Катеринчука, яка виступила на сесії проти такого кредиту, не був почутий. 

3) Яке право має Національний банк надрукувати 1,2 млрд. грн. для потреб окремого комерційного банку або навіть адміністрації столиці України? Якщо центральний банк здійснює випуск грошей, то він збільшує грошову масу, рівний доступ до якої повинні мати усі фізичні та юридичні особи у державі, тобто приріст грошей повинен розподілятися рівномірно.  

У нашому ж випадку центральна фінансова установа виглядає або божевільним благодійником (може НБУ усім областям, адже скрізь борги - через край, надрукує по мільярду - другому благодійної допомоги), або - зловмисником, оскільки нові гроші, що надруковані для усіх, передаються лише окремій особі. 

4) З офіційної доповіді представника міської адміністрації на сесії Київради 19 березня ц.р. усі дізналися, що персональний кредит буде наданий під пільгові проценти: від 10 до 16%. Але такі відсотки на банківському ринку сьогодні не існують. Як відомо, мінімальні ставки НБУ, за якими надаються кредити рефінансування, встановлені у лютому на рівні 18,0% - для нічних позичок і 23,0% - для позичок, тривалістю  від 14 до 360 днів.  

Видавати ж особливі знижки по кредиту окремому банку - це спокушати отримувача грошей використовувати їх для тимчасового перекредитування іншим особам - вже під реальні проценти, тобто - це створення надзвичайних можливостей для фінансових спекуляцій.  

Буде цікаво, якщо хтось з групи київських керівників стане пояснювати щедроти НБУ щодо потурання особливій відсотковій ставці турботою про киян. Як відомо, ніхто не буде контролювати використання позичок комерційним банкам - це заборонено законодавством. Київська ж мерія у прийнятій 19 березня постанові про отримання мільярдної позики "забула" прописати напрямки, суми і терміни використання цієї манни небесної. Отже дорога для зловживань - відкрита. 

Чи можна назвати демократичною державу, у якій спільні гроші, "видаються" окремим, наперед визначеним особам (певним банкам, підприємствам, територіальним адміністраціям і т.п.)?  

Коли таке відбувається, то усі інші члени суспільства не просто нічого не отримують. 46 мільйонам громадян завдаються збитки - вони втрачають стільки, скільки штучно надрукованих грошей отримують привілейовані особи.  

Коли друкували і роздавали "своїм" 106 млрд. грн., як це було у жовтні-грудні 2008 р., то з наших кишень вийняли саме таку суму: ми збідніли і це проявилося у зростанні цін і падінні курсу гривні, після чого впав фонд зарплати і були звільнені працюючі.  

Те, що відбувається, нагадує обставини 1992-1993 рр., коли в Україні розігнали гіперінфляцію і заможні перетворилися у жебраків. Тоді ми вважали, що зневага до людей є відголоском тоталітарного ладу. То чи можемо сьогодні, при цій зневазі і ошукані людей, називати державу демократичною? 

Володимир Лановий, депутат Київради, Блок Миколи Катеринчука