Космос как предчувствие

Когда ты стоишь у голодной стены,

Когда вместо солнца сверкает петля,

Когда ты увидишь в глазах своих ночь,

Когда твои руки готовы к беде...

Гурт ДДТ "Предчувствие гражданской войны" 

 

Кілька днів тому заборонив собі дивитися телевізор. Причина - те саме засідання РНБО імені Вонючого Газу.

В Інтернеті давно не читаю новини, хіба відвертий стьоб з нашої дійсності на кількох сайтах - так трохи веселіше.  

Не допомогло. Пройшовся у п'ятницю Хрещатиком... 

Останнім часом мені все частіше й частіше видається, що уся наша сувора реальність семимильними кроками рухається у бік глобальної катастрофи. Глобальної в масштабах країни, звісно. 

Ми ж, як завжди, не такі як усі. "Україна - не Росія", сказав колишній президент. Президент, якого скоро будуть згадувати - якщо вже не згадують - з ностальгійною теплотою. Мовляв, а при Даниловичу такого не було. 

І мені, чесно кажучи, все одно - хто кого. Точніше, хто нас заради кого. Хто штовхає країну до дефолту: 

- чи Ющенко заради того, щоб втопити Тимошенко, 

- чи Тимошенко, щоб гарантовано не мати конкурента на виборах (хоча - які вибори... який конкурент...), 

- чи Янукович, щоб звалити обох, а самому таки вискочити на президентський трон. 

До речі, про дефолт. Кілька днів тому у дружини на роботі з'явилася інформація від російських колег - мовляв, панове українці, в нас тут вельми серйозні розмови точаться про те, що Україна днями про цей самий дефолт оголосить. Звісно, Росія, звісно, чутки. Але - до якого плінтуса треба було впасти, щоб такі чутки почали з'являтися! 

Так от - мені все одно, хто буде творець цього "економічного дива". Я вже ладен проклясти усіх цих депутатів, міністрів, прем'єрів, президентів - настільки вони остогидли. 

Але дійство під мерією - це вже занадто навіть для нашої країни і нашого часу. Ми й так живемо як в найсправжнісінькій божевільні... Та цирк біля мерії навіть в наші божевільні стандарти не вписується. 

Якщо Апокаліпсис може статися в одному конкретному місті, то в Києві він, мабуть, уже почався.  

Хоча пізніше, напевно, ми будемо згадувати цей безневинний концерт на Хрещатику, як дехто вже зараз згадує Кучму - з ностальгійною теплотою. Очевидно, прірва, в яку падає Україна, глибша навіть за фінансову.