Між розумними і хитрими

Версія для друку     Додати коментар

20.05.2008  14:56 __ Євген Сверстюк

Така буйна весна, що не тільки гілки - стовбури цвітуть! Поприлітали з сіл і поставали під вікнами перших поверхів вишні і бузки. "Знову цвітуть каштани"...

Але де зелений квітучий Київ? У важкому сні мені наснилися засмічені негритянські квартали Філадельфії, позрубувані дерева повоєнних українських міст і якісь високі шишки новобудов - я кинувся до таксі тікати - таксист охоче відкрив дверці, але за хвилину ми стали в заторі - і він розвів руками: - Нікуди не втечеш!

Дим від машин душить, люди пчихають і нервово курять цигарки.

Весни нема - сміху нема. І нема надії кудись втекти...

Але тут скористалися згущенням народу якісь молодики і безплатно роздають якісь красиві листівки, газети, календарики.

Кожна листівка - вихід і прекрасні перспективи. А всі машини стоять!

Київ застряг у заторах.

- Ого, - думаю, побут засмоктує. А людський розум поки ширяє.

І справді, на розкішному папері усміхнені обличчя - і всі знають дорогу до щастя!

Один - сильний.

Другий - розумний.

Третій - сором'язний.

Четвертий - духовний,

П'ятий...

Давай, думаю, послухаю, що каже розумний. Бо що може сильний в тому заторі? Хіба що чистити авгієві стайні...

Розумні уміють балакати з людьми - одразу двома мовами... І головне, вони знають, що кому казати. А той - не просто балакає, а дарує! ... Щомісячна матеріальна допомога усім пенсіонерам, інвалідам, одиноким матерям - 300 грн.

Щомісячна виплата ветеранам війни... Навіть ще ненароджених чекає 500 грн.

Ну, думаю, нарешті народився багач, який по-братньому роздасть своє багатство бідним, а сам візьме хрест і понесе його за своїм Вчителем.

Звідки він такий взявся в наш час? Чудес, на жаль, не буває: розумний, виявилося, прийшов до нас від того ж партійного корита, що й теперішні прихватизатори, директори і спадкоємці влади. І мова у нього общепонятна, від тієї ж партії.

Але ось в будці з червоним "сердечком" на білому тлі роздають портрети, обіцянки і додаток під назвою "Свидетельство". Власне, це літературна автобіографія, яку треба прочитати вже тому, що 99% кандидатів серйозної автобіографії не напише.

Автор говорить про свій шлях навернення до віри і до баптистської Церкви. Це завжди цікаво. І повчально.

Автор говорить про свою боротьбу на верхніх щаблях влади - то справді чоловік з біографією! І говорить як політик, без особливої любові до ближнього, навіть коли той - від братньої помаранчевої партії.

Словом, щось у цій суб'єктивно коректній сповіді все-таки залишилося від комуністичного сектантства і від комсомольських намірів робити кар'єру по партійній лінії.

А поза тим - "розумний кандидат" на голову міста є приємним винятком: з чоловіком релігійним легше говорити.

Правда, досить комунікабельні і ті, що оголосили себе порядними, чесними, досвідченими і соромливими.

З усіх листівок видно, що боротьба йде проти безсоромного.

Але в одній будці говориться, що він вже не є безсоромним, а є досвідченим і дбайливим. І що він вже проти забудовування парків і навіть проти казино. Є натяки на його інтимні зв'язки з Богом за допомогою посередника...

Усе це плутає карти киянам, яким збираються на 25 число вручати півтораметровий список кандидатів. Оскільки розумний є і сильним, а сильні є також розумними і чесними, то народ в розгубленості.

Найбільше запитань ставлять, звичайно, розумному.

Якщо ти розумний і чесний, то навіщо тобі обіцяти усім пенсіонерам милостиню, якої не зможеш дати з власної кишені?

Якщо ти розумний і розважливий, то навіщо тобі здалися ті кабінети, куди щоденно потрапляє (за свідченням безсоромного) кілька десятків злочинців, і кожен домагається чогось.

Де поселити чесних робітників столиці?

Що робити з пухлиною автотранспорту?

Як повернути Києву українське обличчя?

Це тільки початок натяків розумному... Тут я вискакую з заторів і на свіжому повітрі пробую зрозуміти: чому вони хочуть бути головами загроженого міста?

Ось навіть якийсь цирковий комік з команди Регіонів передражнює усіх і на своєму споєному обличчі зображує то "розумного", то "сильного", навіть "чесного". Тільки "чесний" у нього чомусь кліпає очима.

Але зразу за циркачем стоїть "академік", той зображає вченість. Його можна навіть назвати, оскільки це не так ім'я, як ціла школа - школа Табачника. За рівнем одвертої брехні і безсоромності вона стоїть вище за совєтську історичну школу, яка забороняла називати вчорашні факти та імена. Ця школа вчить імітації, як в цирку. Зовнішня правдоподібність, вдавана поважність і прихована зневага до людської правди і щирості. А юрба все візьме за чисту монету!

Посткомуніст Табачник просто переконаний, що у нинішньому потоці інформації вчорашні факти тонуть і пропадають. Як вчорашні котлети у шлунку, задобреному фесталом.

Скажімо, з приводу програмових виступів у пресі Дмитра Табачника академік Іван Дзюба через газету "День" поставив йому запитання і нагадав уперті факти. "Впіймався" - зраділи читачі. Але "академік" Дмитро Табачник не розгубився. Вчорашня газета - то ж з'їдена котлета... Чого ворушити старі питання ...

Він вирішив, що йому набагато зручніше буде відповісти на публікацію Івана Дзюби по телебаченню - коротко і ясно.

От він під завісу якоїсь програми, замість давати відповідь, кинув кілька поганих і брехливих слів на адресу академіка Дзюби.

Хтось скаже, що таке не личить не те що "академікові", а й школяреві. Але хіба личить про генерала Шухевича повторювати брехню, спростовану в пресі авторитетними науковцями?

Але школа Табачника вчить, що соромитись і боятись не треба, коли у тебе є депутатський імунітет.

Після того виборцям не залишається нічого, як ставити на сильного: коли його допечуть безсоромні і зловредні - він їх позбирає в мішок і занесе в те місце, де у відомій казці зберігався міх з усяким повзучим отруйним гаддям.

Мер нашої столиці має бути передусім асенізатором і вирішити перше питання: як зібрати і куди діти сміття, що не дає людям дихати. Він має бути високим, щоб побачити, хто є хто.

Нарешті, він повинен і нагадати, що надворі весна, над нами небо. Дерева цвітуть, птахи співають, народ працює. А тут якийсь такий шум учинився. Десь з-під руїн Вавилонської вежі поналазили колишні "будівники комунізму" і давай будувати казино та високі огорожі посеред парку та привласнювати собі землю, ріки і небо.

Заворушилися, як перед погибеллю!

"Гей, ви, мухи сезону! - має їм хтось сказати. - Або для вас буде закон - один для всіх, або - потоп! Ви ж таки, як не як, люди! А поводитесь так, наче Бога нема!

Він вам і притчі показує, і нагадує, і зупиняє, а ви нічого не розумієте. Ось подивіться навколо: той самогубством покінчив, того "друзі" вполювали, замість кабана, того посадили в тюрму , а той сам себе в саж посадив. Усі багаті, усі нікчемні, усі безславні і всі не люблять один одного, і навіть себе. Але хочуть представляти обличчя народу!"

Схаменіться, будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Тарас Шевченко як у воду дивився.

Євген Сверстюк